ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №72

Улюблене українське національне кліше — «Прийде, порядок наведе». Ми робимо собі ідолів , яких піднімаємо до самих небес, лиш би скинути згодом на них усю відповідальність за майбутнє країни. Співаємо  їм дружнім хором "Осанна!" — для того, аби потім з повним правом кричати "Розіпни!". Далі — по замкнутому колу: влада канонічно тицяє українцям дулю, а українці не менш канонічно страждають і знову чекають на «месію».Суспільство творить образ, який окремій людині залишається лише приміряти на себе, і, можливо, виконати цю роль.

Відкрийте очі, озирніться навкруги: не буде більше пророків. Поети написали нам вірші, кобзарі заспівали нам пісні, ідеологи написали нам програми…  Історія не вчить, як треба робити, але вона показує, чого робити не слід. «Ющенко прийде - порядок наведе»! «Юля прийде - порядок наведе»! «Пєтя прийде - порядок наведе»! «Надя прийде-порядок наведе!», «НАТО прийде - порядок наведе»! «Європа прийде - порядок наведе»! Завжди потрібен месія. А поки месія буде йти до нас, ми ще з'їмо оцей апетитний шматочок сала, зап’ємо чаркою горілки та заспіваємо сумних пісень… Історія – дуже вимоглива вчителька, і вона повторюватиме свої уроки безліч разів, допоки ми їх не засвоїмо. Коли вже українці скажуть нарешті "Ми прийдемо - порядок наведемо!"  Коли ми хочемо збудувати хату, ми закочуємо рукави і будуємо. Не зустрічав диваків, які б чекали депутатів, щоб вони це зробили. Хочемо збудувати Державу — дія та сама: закочуємо рукави.

Забудьте про Савченко . Про Юлю, Сєню, Пєтю,– список можна продовжувати до безконечності… Забудьте. Ідіть на роботу. На роботу, а не сидіти в очікуванні кінця робочого дня. Працюйте на себе. Не скигліть, не бійтеся, що не вийде. Не чекайте месію. Його нема. І не буде. Месія - це кожен з нас для кожного з нас.  


Повернутися
16.06.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...