ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №72

Улюблене українське національне кліше — «Прийде, порядок наведе». Ми робимо собі ідолів , яких піднімаємо до самих небес, лиш би скинути згодом на них усю відповідальність за майбутнє країни. Співаємо  їм дружнім хором "Осанна!" — для того, аби потім з повним правом кричати "Розіпни!". Далі — по замкнутому колу: влада канонічно тицяє українцям дулю, а українці не менш канонічно страждають і знову чекають на «месію».Суспільство творить образ, який окремій людині залишається лише приміряти на себе, і, можливо, виконати цю роль.

Відкрийте очі, озирніться навкруги: не буде більше пророків. Поети написали нам вірші, кобзарі заспівали нам пісні, ідеологи написали нам програми…  Історія не вчить, як треба робити, але вона показує, чого робити не слід. «Ющенко прийде - порядок наведе»! «Юля прийде - порядок наведе»! «Пєтя прийде - порядок наведе»! «Надя прийде-порядок наведе!», «НАТО прийде - порядок наведе»! «Європа прийде - порядок наведе»! Завжди потрібен месія. А поки месія буде йти до нас, ми ще з'їмо оцей апетитний шматочок сала, зап’ємо чаркою горілки та заспіваємо сумних пісень… Історія – дуже вимоглива вчителька, і вона повторюватиме свої уроки безліч разів, допоки ми їх не засвоїмо. Коли вже українці скажуть нарешті "Ми прийдемо - порядок наведемо!"  Коли ми хочемо збудувати хату, ми закочуємо рукави і будуємо. Не зустрічав диваків, які б чекали депутатів, щоб вони це зробили. Хочемо збудувати Державу — дія та сама: закочуємо рукави.

Забудьте про Савченко . Про Юлю, Сєню, Пєтю,– список можна продовжувати до безконечності… Забудьте. Ідіть на роботу. На роботу, а не сидіти в очікуванні кінця робочого дня. Працюйте на себе. Не скигліть, не бійтеся, що не вийде. Не чекайте месію. Його нема. І не буде. Месія - це кожен з нас для кожного з нас.  


Повернутися
16.06.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…