АНЕКДОТИ №72

***

Відвідав ворожку, за 20 доларів вона сказала, що сьогодні в родині буде скандал. Прийшов додому і облаяв тещу. Не пропадати ж двадцятці!

***

На суді слухають справу про розлучення. Суддя запитує у дружини, чому вона вийшла заміж за цю людину.

— Думала, якщо чоловік щодня п’є, значить, він пристойно заробляє.

* * *

Подружжя за обідом. Чоловік намагається непомітно скинути свою тарілку собаці. Дружина це помітила.

— Любий, ти ж не хочеш свою їжу собаці віддати, правда?

— Звичайно ні, тільки помінятися.

* * *

— Любий, скажи мені на ніч саме те, що я хочу почути!

— Смачного, Сарочко, смачного!

* * *

— Добрий вечір, Саро Абрамівно! Як ваш головний біль?

— Пішов грати в карти.

***

- А скажiть-но, куме, як можна виграти вiйну, тримаючи порох сухим не в порохiвницях, а пiдмоченим i в офшорах?

***

Вислухавши адвоката, суддя трохи зніяковіло каже:

— Якщо я правильно вас зрозумів, мені залишається тільки зарахувати підсудного до лику святих.

* * *

— Марку Давидовичу, я тут, щоб попросити руку вашої дочки.

— Яшо, не хитруйте, забирайте всю.

* * *

Лікар знайомиться з ре­зуль­татами аналізів.

Пацієнт:

— Ну як, лiкарю?

— Можете взяти кредит.

— Так віддавати нічим.

— А вам і не доведеться.

 


Повернутися
16.06.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.