ПАРША — БІДА САДІВ

Парша — справжній бич грушевих і яблуневих садів. Знизити ймовірність появи хвороби в наступному році можна, зібравши й відправивши в компостну купу листя, а також перекопавши грунт. Ці два прийоми дозволять значно знизити накопичену інфекцію і погіршать життя багатьох шкідників.

Часто профілактики буває недостатньо. В цьому випадку треба вдаватися до хімічних препаратів. Адже від парші можуть обсипатися листя завчасно, тому дерева обприскують за першими ознаками хвороби — коричневим плямам на листі.

Допомагають від парші Скор, Строби, Вектра, Квадрис та інші фунгіциди. Щоб уникнути великих проблем, першу обробку проводять, коли на яблунях з’являються бутони, а другу — після цвітіння. Потім можна чекати появи перших ознак хвороби. На тлі таких обприскувань грибок вже не буде так стрімко розвиватися.

Замість частих обробок саду фунгіцидами можна посадити сорти, які мають імунітет до парші. Зовсім не пошкоджуються цією хворобою сорти: Веньяміновский, Імрус, Кандиль Орловський, Орловський піонер, Пам’ять Ісаєва, Первінка, Свіжість, Старт, Чистотіл, Глостер, Мутсу, Флоріна.

Несильно уражаються хворобою, і листя зберігається і не опадає: Ветеран, Орлик, Орловське смугасте, Синап орловський, Зорянка, Орлінка, Раннє алое, Мелроуз.

Має сенс садити ці сорти. Кількість обприскувань тоді можна значно скоротити або навіть повністю припинити.

Наближається час осінньої влагозарядки. На Півдні її проводять в кінці жовтня. Такий полив пізньою осінню дозволяє скоротити весняні поливи, що в разі посушливої весни, як у нас часто буває, буде вельми до речі. Одночасно під дерева рекомендується вносити фосфорно-калійні добрива: 120 г суперфосфату і 150 г хлористого калію на кожне дерево. Такі добрива підвищать стійкість рослин до хвороб і допоможуть вистояти проти зимових морозів.

Дерева ж під час листопада корисно обприскати розчином сечовини (600-700 г на 10 л води). Обприскувати треба не тільки дерева, а й грунт під ними. Під дією сечовини листя швидко перегниває, і збудники парші гинуть.


Повернутися
16.06.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...