ЩО НЕ ТАК, ЯК СІЮТЬ ПОВТОРНО РІПАК?

Намагаючись максимально заробити на землі, компанії сіють ріпак та сонях по кілька років поспіль. Потім беруть в оренду іншу ділянку.

Як тільки виїжджаєш за межі міста, відкриваються прекрасні пейзажі: гектари яскраво-жовтого поля під синім небом. Навіть молоді пари спеціально їдуть фотографуватись на фоні квітучого ріпакового поля. От тільки сіяти двічі поспіль цю культуру категорично не можна! Але  хто на це зважатиме, якщо, за  даними Інституту олійних культур, рівень рентабельності ріпаку становить 205%, а це навіть більше, ніж у соняшнику та сої. Тож поки у Мінагрополітики радісно звітують про рекордний експорт олійних, екологи та аграрії б’ють на сполох. Ріпак та соняшник виснажують ґрунти, тож за кільканадцять років на цих полях взагалі нічого не можна буде вирощувати.

«Ріпак став популярним, адже ця культура не вимагає особливих затрат при вирощуванні, і при цьому дає хороший дохід. Цього року буде дефіцит ріпаку, тож ціна на нього точно буде високою, – каже «Високому Замку» експерт Іван Стефанишин. – Ріпаком займаються переважно великі агрокомпанії, які мають по 20-30 тисяч га в різних районах. Вони намагаються дотримуватись сівозміни. Загальна частка площ під цією культурою не така уже й велика. Значно гірша ситуація зі соняшником — у південних областях під соняшником зайняті до 27% площ, а цього не можна допускати. Це призводить до знищення ґрунту. Відповідно, втрачається вартість землі. Що маємо? Вартість оренди землі у нас мізерна — в середньому 37 доларів за пай. Орендар вирощує на ній високорентабельні культури, отримує прибутки, а власнику паю потім залишається виснажена земля, яка уже фактично ні до чого не придатна. Тобто маємо величезну проблему з розподілом прибутку».

Теоретично, усі аграрні господарства зобов’язані дотримуватись сівозміни — тобто має бути кількарічний план, яку культуру за якою вирощуватимуть. На практиці цього мало хто дотримується, оскільки більшість господарств орендують землю на один-п’ять років. Тому намагаються витиснути з поля максимум, адже за рік-два  тут уже може бути інший орендар. “Справа не лише у ріпаку. Будь-яку культуру не можна вирощувати два-три роки поспіль на одному полі, – каже віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників Ярослав Кардаш. – Раніше дотримання сівозміни мала контролювати сільгоспінспекція. Сьогодні вона практично припинила існування, а ті органи, які мали б виконувати її функції, лише створюються. Тому контролю нема. Агрокорпорації працюють, як їм заманеться. Влада на місцях на порушення не реагує, бо не хоче мати проблем, адже ці компанії контролюються великим бізнесом, народними депутатами. Недотримання сівозмін — не єдине порушення, яке вони собі дозволяють. Вони також використовують засоби захисту рослин без попередження. Ріпак — рослина медоносна,    тож після такої обробки гинуть цілі пасіки, десятки бджолиних сімей. І такі факти непоодинокі”.

    17-20%  — лише таку невелику частку ріпаку переробляють в Україні. Основна частина йде на експорт до ЄС як необроблена сировина. Там український ріпак переробляють на біопаливо. Таким чином Україна втрачає і додану вартість, і можливість створити робочі місця.

Те, що аграрії фальшують, можна зрозуміти і зі статистики. За останні три роки офіційні площі під озимим ріпаком знизились на третину – до 655 тис. га. Але при цьому імпорт насіння ріпаку зріс майже на 10%. Якщо ріпаку почали сіяти менше, то навіщо завозити  більше насіння?

“Минулого тижня у нас була делегація з Польщі. Побачивши наші квітучі ріпакові поля, питають: а що, крім ріпаку, ви ще вирощуєте? — каже завідувач кафедри землеробства і тваринництва Львівського національного аграрного університету Іван Шувар. –  У сільському господарстві усе пішло шкереберть. Розумію, що ринок диктує умови, усі керуються лише економічною вигодою, але ж треба думати і про майбутнє. Сівозміни для того  існують, аби зберегти родючість ґрунтів. Якщо хочете працювати і далі на цій землі, про неї треба піклуватись. Якщо в господарстві працює добрий агроном, то він знає, що ріпак можна сіяти на одному полі не частіше, ніж раз на чотири-п’ять років. Не можна сказати, що він поганий попередник, але треба знати, що варто сіяти після ріпаку. Виснажує ґрунт і соняшник. Мені розповідали, що у Миколаївській області на одній і тій же площі сіяли соняшник сім років поспіль! Що з того поля буде? Уже у нас намагаються пхати соняшник. Але чому б не вирощувати тут гречку? Он ціна на неї як виросла. Крім того, гречку можна вирощувати і як основну культуру, і як проміжну. Наприклад, зібрали зернові, посіяли гречку. Так можна за рік з одного поля зібрати два урожаї. Зараз у нас практично не сіють цукрових буряків — цукрові заводи “посіяли” на металобрухт. Якщо зосередимось лише на кількох рентабельних культурах, це призведе до ґрунтовтоми — процвітають хвороби, шкідники, бур’яни. Маємо пам’ятати, що мертва земля не родить”.

Окрім гречки, яка не лише добре впливає на ґрунт, й коштує тепер недешево, експерти радять аграріям нашого регіону звернути увагу і на таку забуту культуру, як льон-довгунець. Він невибагливий, добре родить на наших землях, і на нього є попит за кордоном. Єдиний мінус — в Україні збереглось лише одне підприємство, яке займається переробкою льону. Не варто лякатись і сої. За словами Ярослава Кардаша, те, що на Львівщині почали вирощувати сою — добре для ґрунту. «Дуже добре, коли в сівозміні є бобові. Інша проблема — те, що насіння переважно імпортне, і часто це генетично модифікована соя. Однак для ґрунту це не важливо. Цього року бачив значні площі під горохом. Добре, що і до цієї культури повертаються”, – каже Ярослав Кардаш.

 Але соя, ріпак, соняшник — культури, якими займаються переважно великі холдинги, які мають можливість їх експортувати. А для дрібних фермерів потрібно шукати щось інше. Іван Стефанишин радить їм задуматись про вирощування… часнику. “Ціна кілограма часнику сягає мало не 100 гривень. А для його вирощування не потрібно багато техніки — тут треба більше ручної праці. Тому для невеликих господарств це хороший варіант”, – каже експерт.


Повернутися
16.06.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…