ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №71

Пропоную вам зробити одну вправу. Назвіть 10-20 речей, які вас не влаштовують. Понарікайте – це так звично – на країну, на президента, на начальника, на наші дороги, на дружину, на чоловіка, на дітей. Дозвольте собі вголос побідкатися. Після цього спробуйте відчути, що діється у вашому серці. Коли ви нарікаєте, воно наповнюється темрявою. А тепер запрошую вас почати дякувати. Дякуйте за все, за що тільки можете. Дякуйте за очі, якими читаєте. Подякуйте за руки, ноги, одяг, погоду... Дякуйте-дякуйте! Дякуйте за все, що сьогодні пережили. Що відчуваєте тепер? У серці стає світліше й тепліше...
Щиро кажучи, ми самі вибираємо, чи бути людиною миру,  чи  “людиною негативу”. Тим, кому притаманний негативний погляд на світ, спочатку важко дякувати. Але якщо ви будете витривалими, то станете свідком чуда. Чуда зміни вашого серця.


Повернутися
05.06.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.