АНЕКДОТИ №71

Вася не любив пробіжки, паркур, екстрим, адреналін. Але два сусідські добермани розкрили в ньому потенціал.

**

Директор ресторану каже офіціантці:

— Будь ласка, розбудіть відвідувача, тому що вже час зачинятися.

— Я його будила чотири рази.

— І чому ж він досі сидить за столиком?

— Кожного разу він просить у мене рахунок, оплачує його і залишає мені 500 гривень на чай.

* * *

Чоловік прийшов додому вночі п’яний. Роздягнувся і мовчить. Через десять хвилин каже:

— Ти хоч закричи, щоб я ліжко знайшов.

* * *

Один п’яниця запитує іншого:

— Ти не знаєш, чому мене всі називають Джином? Напевно тому, що я все можу.

— Ні! Просто якщо де-небудь відкривають пляшку, то відразу ж з’являєшся ти.

**

Зустрілися два чоловiки, один запитує:
— Де це ви так набралися?
— Та склалися на трьох.
— Щось не віриться.
— Їй Богу, склалися на трьох, але два не прийшли.

**

 

— Мене лелека приніс.

— Мене в капусті знайшли.

— А в нас сім’я бідна. Тато сам усе робить.

* * *

Урок хімії.

— Яшо, що ти можеш сказати про молекули солі?

— Вони добре поєднуються з молекулами огірка.

* * *

— Сонечко, ти знаєш, що таке писк моди?

— Писк моди — це звук, який видає Моня, коли бачить цінник на модній речі.

* * *

Вранці дружина робить зарядку, нахиляється, намагаючись дістати долонями до підлоги.

Виходить із ванної чоловік і каже:

— Ну не треба поклонів. Скажи просто: «Доброго ранку, цар!».

* * *

— У нас із чоловіком на завтра намічено позачерговий День примирення і згоди.

— Це як?

— Їдемо в магазин. Я приміряю, він погоджується!

**

Дружина пішла від чоловіка. Вдома вона каже матері:

— Як тільки я вийшла з дому, пролунав постріл! Як ти думаєш, він застрелився?

— Я думаю, він відкрив пляшку шампанського!

 


Повернутися
05.06.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...