ЛІТО З КОМФОРТОМ: ДАЧНИЙ СОНЯЧНИЙ ВОДОНАГРІВАЧ СВОЇМИ РУКАМИ

Літня спека в Україні кожного року звертає увагу на те, що сонце можна використовувати для ефективного нагрівання гарячої води, коли вона потрібна при цій жарі. Пляжна вода добра для відпочинку та охолодження, коли знаходишся у ній, але після цього потрібно добре змити тіло вже водою, теплою. Для приготування такої води підходить конструкція, зібрана із непотрібних елементів систем опалення, котрі можуть допомогти швидко та економно створити коллектор, пише Ekotown.

До таких елементів відносяться старі металеві радіатори. Вони мають достатню площу для відбору тепла від сонця і для передачі цього тепла до води, котру впевнено нагрівають.

Зробити такий колектор не складає особливої проблеми. Для цього потрібна дерев’яна рама. Розмір рами залежить від того, скільки радіаторів вдалося отримати. Задню частину рами потрібно щільно закрити.

Для цього можна використати листи фанери чи дошки, поверх котрих можна розмістити і ущільнити листи рубероїду. З’єднувати радіатори між собою можна за допомогою стандартних різьбових з’єднань. Такий спосіб легший та доступніший, ніж у випадку використання для теплопередачі листа металу і труб, котрі потрібно зварювати між собою. Ззовні вставляється скло, котре можна монтувати окремими секціями.

Для накопичення гарячої води потрібна 200-літрова бочка, котру встановлюють вище колектора і вище місця використання води. Нагріта в радіаторах вода за рахунок природної циркуляції (тепла вода в системі завжди підіймається вверх, а холодна опускається вниз) підіймається в бочку. При хорошій ізоляції бочки і труб температура нагрітої води на кінець дня доходить до 60-80 градусів.

Такий колектор є сезонним, на зиму воду слід зливати. Але з другої частини березня і до листопада можна отримувати безкоштовну гарячу воду.


Повернутися
05.06.2016
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...