БАРВИСТА ДОБРОТА: НА ТЕРЕБОВЛЯНСЬКІ ПРОСВІТЯНИ ВИШИЮТЬ СОРОЧКИ ДЛЯ ДЕВ’ЯТЬОХ СИРІТ

“Політика сильніша за географію, проте спільна культура – сильніша за обох!” – саме під таким гаслом Теребовлянські районне та міське об’єднання товариства “Просвіта” спільно із Полтавським  розпочинають акцію до 25 річниці Незалежності України.

Що ставлять собі за мету організатори акції, яка долає кордони “власного подвір’я”: міста, району, області?

“Головна мета акції, – розповідає http://tenews.te.ua в.о. голови районного об’єднання товариства “Просвіта” Наталія Михно, – допомогти відчути свято Дня Незалежності  маленьким полтавчанам, батьки яких загинули у війні з ворогом на сході України”. За її словами, це акція для тих, хто любить свою країну і дбає за її майбутнє.

У Полтаві, місті, де народився основоположник української літературної мови Іван Котляревський,  є дев’ять родин, в котрих діти залишилися без батька.  Теребовлянські просвітяни вирішили до 24 серпня вишити для цих дітей сорочки, аби вони змогли одягнути їх на свято Незалежності нашої країни.

Також організатори просять теребовлянців долучитися до  збору книг українських письменників та поетів для цих дітей.  Збір книг відбуватиметься щоденно у приміщенні Теребовлянської центральної районної бібліотеки за адресою : вул. Князя Василька, 105.

Акція триватиме з 01 червня до 01 серпня 2016 року.


Повернутися
05.06.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.