ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №70
Усі ми граємо у перегони з часом. Смертна людина мусить мати хоча б щось, за що триматися. Що це – кожен вибирає і вирішує для себе сам. Як на мене, це – шанс.
Шанс залишити щось після себе. Шанс стати прикладом для своїх малих/дорослих/ще не народжених дітей. Шанс створити сім'ю своєї мрії. Шанс вписати своє ім'я в підручник історії, хай навіть на останню сторінку і олівцем.
Не важливо, про яку сферу мого життя йде мова. Важливо, що я, як і ви, багато чого боюся втратити. Але найбільше я боюся втратити свій шанс… І нехай це всього лише шанс, але перед неминучістю смерті він виглядає як щось неймовірне.
Вся Україна нині нагадує такого собі не надто успішного школяра, який наприкінці останньої четверті не подає жодних ознак того, що може добре закінчити навчальний рік. Незакінчена війна, незакінчені (а в багатьох галузях ще не розпочаті) реформи, обіцяні, але такі небажані вибори - увесь цей комплекс проблем ніде не подінеться нинішнього літа й тяжітиме дамоклевим мечем над кожним із нас. Отже, не залишається нічого іншого, окрім як посилено готуватися до «перескладання» іспитів. Добре, що історія все ще дає нам такий шанс.
← Повернутися
