Акція! Напиши листа - отримай сад

Шановні читачі!  Щоби стати частиною великої справи, кожен українець має посадити дерево в саду/парку/районі/дворі на своїй малій батьківщині - аби по всій Україні, в кожному селі та місті зазеленіли квітучі сади. Редакція газети «В Яблучко» береться допомогти вам у цій справі: ми оголошуємо конкурс на кращий читацький лист, винагородою в якому будуть сертифікати на саджанці плодових дерев.  Нам цікава ваша думка щодо хвилюючих подій в країні, розповіді про життєві стежки чи людські долі… Пишіть нам! Ви - садівник зі стажем і маєте чимало корисних порад для тих, хто тільки пробує себе на цій ниві? Пишіть нам! Не в змозі довше мовчати і хочете поділитися з газетою найболючішим, найсокровеннішим, най-най-най… Пишіть і ще раз пишіть нам! Найкращі листи будуть публікуватися в газеті та на сайті видання, а їх авторів чекають призи  саджанці плодових дерев, до речі, з можливістю їх фахової посадки. Уявіть, як уже за кілька років буде ласувати соковитими і стиглими плодами.  Навіть десятиліття по тому ваш сад буде щедро обдаровувати своїми плодами ваших дітей та онуків, а це значить, що ви зробили дійсно важливу і корисну справу для багатьох людей…

Свого часу Монастирищина мала статус «фруктової столиці» Тернопілля, адже саме у нашому регіоні величезні площі землі, найбільш придатної для садівництва, і наша область забезпечувала соками увесь колишній Радянський Союз. Давайте спільними зусиллями допоможемо їй відродити колишній потенціал. Сади України - наш завтрашній день. Нехай вся Україна відродиться з весною. Підтримайте наш почин!

 
 

Повернутися
26.03.2015
Категорія: Наголос
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.