ПОМІНЯВ ДІ-ДЖЕЙСЬКИЙ ПУЛЬТ НА АВТОМАТ…

У Тернополі виступить боєць АТО, діджей-Анатолій Тапольський

 Є речі, які не мають ціни, тому й не знецінюються. Такі, як звичайний героїзм. Такі, як він — справжні   чоловіки, справжні захисники Батьківщини. Ще рік тому він збирав повні зали, виступав із найвідомішими артистами, а тепер став мінометником.Він сам зробив цей крок на війну, промінявши діджейську установку на автомат, спокійне та облаштоване життя в столиці — на армійські будні, а затишну музичну студію та модні клуби — на окопи та бліндажі,  де повсюди чигає смерть…  

Анатолій Тапольський — Dj Tapolsky — «найугарнiший», найнеочiкуванiший, найекспресивніший український дiджей, "гуру" , "iдеолог" та "батько" українського драм-енд-бейсу.  Анатолій Тапольський, молодший сержант ЗСУ, боєць 3-ої мінометної батареї в складі 72 ОМБР…  

Колись, у «минулому житті», Анатолій Тапольський робив життя кращим, додаючи у нього нових драйвових ритмів. Нині робить його кращим, захищаючи свою Батьківщину…

Майже десять місяців тому під час свого крайнього ефіру на Kiss FM  Тапольський оголосив, що його радіошоу закривається  і більше не буде виходити в ефір. Діджей пояснив, що він вирушає в зону АТО — мовляв,  не може в такий складний для країни час займатися музикою і виступати на вечірках. Він привів у студію свою маленьку донечку і разом з нею провів крайній ефір. А далі… А далі була війна. Служить не в тилу, а на передовій, біля однієї з найгарячіших «точок» АТО — Докучаєвська на Донеччині.

Час від часу мінометник Тапольський їздить у відпустку — майже «з корабля на бал». У такій уже  звиклій військовій формі йде виступати в нічні клуби перед гламурною публікою. Каже, що хоча не дуже комфортно там почувається після пройденого пекла війни, все ж, без улюбленої музики не може.  Нещодавно, у квітні,  Анатолій Тапольський під час відпустки відіграв на розігріві у всесвітньовідомої групи «The Prodigy» у Києві… і знову повернувся на службу в зону АТО.

Про це Тапольський написав на своїй сторінці у Фейсбуці: "Третій день в Києві, але вже хочеться назад. Тут є відчуття, що нас взагалі там немає, і Донбасу немає, війни немає…» А незадовго до своєї відпустки поділився наболілим: "На Донбасі весна. Тут дійсно добре. Коли перебуваєш на своєму місці. В Україні війна — ти тут, все чітко і логічно. У стрічці ФБ більшості явно важче — все треба встигнути, все обговорити, всюди взяти участь. Видно, що нелегко. Розумію, співчуваю. Тут же з ранку прокинувся, налив чаю, сів на пеньок у дворі, сидиш собі, п'єш. Добре. Повз дід на велосипеді котить, зупиняється, каже "Слава Україні, онучку". І все стає на свої місця»…  

   8 липня почути і побачити Анатолія Тапольського зможуть і тернополяни. Він виступить на найочікуванішій  музичній події літа — фестивалі «Файне місто» — на нічній так званій UFO-stage. «Ми не могли не запросити таку майже культову особистість на наш фестиваль, — зізнаються організатори «Файного міста». — Анатолій, попри те, що звик виступати із найвідомішими українськими зірками і навіть музичними «монстрами» світової сцени (а у Тернополі  цьогоріч їх буде — хоч відбавляй!), абсолютно непретензійний та дуже скромний. А ми, домовляючись із Ататолієм про виступ на «Файному місті», пригадали так звану «формулу Черчилля». Коли цього уже легендарного діяча  попросили скоротити витрати на культуру на користь армії, він відповів: "А за що ж ми тоді воюємо?"


Повернутися
02.06.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.