ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №69

Що з того, що ми, українці, знаємо про себе —  маю на увазі, у сенсі, так би мовити, онтологічному — шкодить нам? Шкодить настільки, що його потрібно чимскоріше звіяти з пам’яті і прибрати з суспільної свідомості.  Я побажав би забути міф про те, що ми — найщиріша, найгостинніша та найпрацьовитіша нація. І що ми взагалі найкращі. Це все неправда.

Треба вже давно зрозуміти і зізнатися собі в тому, що ми ледачі, маємо заздрощі до сусідів, не такі вже й гостинні, не так вже багато читаємо, і що нам узагалі слід ще багато працювати над собою. Треба змінюватися нам, тоді ми будемо інші, тоді у нас буде інше начальство, інша влада, інше життя та інша країна... Але це буде тільки тоді, коли ми самі будемо іншими.

 Багато хто хоче такого порядку та рівня життя, як в Польщі, Німеччині, Америці, Швейцарії або Ізраїлі (власне, цей список а-ля «добре там, де нас нема» можна продовжувати до безкінечності...) Але так, щоб хтось йому такий порядок побудував, коли він в цей час лише власними справами переймається…Правильно казав неокласик:  зробив би нам хто-небудь країну під ключ! Ми ж так чудово вміємо відповідати «їхнім» вимогам і стандартам, коли опиняємось на їхній же території. Ми здатні бути зразковими поляками, канадцями та навіть і німцями, коли приходим на все готове. От тільки на своїй території ми — ніхто... Старі фанатики комунізму нас жорстоко обдурили: хто був і є «ніким», той не стане «всім». Той стане нічим…


Повернутися
24.05.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…