ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №69
Що з того, що ми, українці, знаємо про себе — маю на увазі, у сенсі, так би мовити, онтологічному — шкодить нам? Шкодить настільки, що його потрібно чимскоріше звіяти з пам’яті і прибрати з суспільної свідомості. Я побажав би забути міф про те, що ми — найщиріша, найгостинніша та найпрацьовитіша нація. І що ми взагалі найкращі. Це все неправда.
Треба вже давно зрозуміти і зізнатися собі в тому, що ми ледачі, маємо заздрощі до сусідів, не такі вже й гостинні, не так вже багато читаємо, і що нам узагалі слід ще багато працювати над собою. Треба змінюватися нам, тоді ми будемо інші, тоді у нас буде інше начальство, інша влада, інше життя та інша країна... Але це буде тільки тоді, коли ми самі будемо іншими.
Багато хто хоче такого порядку та рівня життя, як в Польщі, Німеччині, Америці, Швейцарії або Ізраїлі (власне, цей список а-ля «добре там, де нас нема» можна продовжувати до безкінечності...) Але так, щоб хтось йому такий порядок побудував, коли він в цей час лише власними справами переймається…Правильно казав неокласик: зробив би нам хто-небудь країну під ключ! Ми ж так чудово вміємо відповідати «їхнім» вимогам і стандартам, коли опиняємось на їхній же території. Ми здатні бути зразковими поляками, канадцями та навіть і німцями, коли приходим на все готове. От тільки на своїй території ми — ніхто... Старі фанатики комунізму нас жорстоко обдурили: хто був і є «ніким», той не стане «всім». Той стане нічим…
← Повернутися
