АНЕКДОТИ №69

Сиджу в кав’ярні й п’ю каву. Підходить хлопець і каже:

— Дівчино, можна я за вас заплачу?

Я не розгубилася — дістала квитанції за газ, світло та воду.

* * *

Чоловік каже синові:

— Ваню, піди до сусіда, попроси в нього молоток, щоб цвях забити.

Син повертається:

— А сусід каже, що якщо молоток використовувати — він зношується.

— Ну й жмикрути! Гаразд, діставай наш.

* * *

На екзамені з анатомії професор ставить студентці запитання:

— Який орган є символом кохання?

— У чоловіка чи жінки? — перепитує студентка.

— Боже, в мої часи це було серце.

***

 

Дівчина приходить до стоматолога:

— Лікарю, мені так страшно, навіть не знаю, що краще — зуб свердлити або дитину народити.

— Вирішуйте швидше, мені ж треба знати, під яким кутом нахиляти крісло!

**

До магазину заходить товста жінка:

— Я хотіла б подивитися купальний костюм, який би мені підійшов.

Продавець:

— Я теж!

* * *

— Мамо, мій чоловік знову накричав на мене, я переїжджаю жити до тебе.

— Ні, він повинен заплатити за свої помилки. Я переїжджаю жити до вас.

* * *

— Коли потрібно збирати яблука?

Петро: — У серпні!

Маша: — У вересні!

Вовочка з виглядом знавця: — Коли собака прив’язаний!

***

— Вовочко, ти чому вчора не був у школі?

— А я подарунок учительці робив.

— Який подарунок?

— А в неї вчора був день народження, ось я і вирішив — нехай відпочине без мене.

* * *

— Я чув, ти розлучився. Як ти це пережив?

— Ой, та зараз хоч заспокоївся, а спочатку думав, що збожеволію від радості!

* * *

Найважче — це влаштуватися на роботу жінці. Усім потрібні вісімнадцятирічні дівчата з тридцятирічним досвідом роботи, з двома освітами та дорослими дітьми.

***

— Студенти, ви знаєте, що таке наркоз?

— Ні.

— Наркоз — це найкращий засіб уникнути порад пацієнта під час операції.

* * *

Тільки сівши на підлогу в позу лотоса й розслабившись, розумієш прості речі: треба помити під шафою і ось куди поділася зарядка від телефону.

* * *

— А якщо в мене парашут не розкриється?

— Укладальник парашутів не отримає премію.

* * *

У в’язницю прибула комісія. Запитують начальника в’язниці:

— Чому при такій ненадійній охороні у вас ніхто ще не втік?

— А я їм щоранку повідомляю про чергове зростання цін.

 


Повернутися
24.05.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...