АНЕКДОТИ №68

Чоловік загадав на Новий рік бажання, щоб дружина стала економною, а теща — розумною. О півночі дружина вимкнула телевізор, задула свічки, прибрала зі столу коньяк, а теща почала розповідати подробиці російсько-турецької війни 1877 року.

* * *

— Моя дружина вирішила схуднути і зайнялася кінним спортом.

— Ну і як?

— Кінь схуднув на 5 кг!

* * *

У графі «сімейний стан» Циля Юхимівна написала «Таки довипендрювалася!».

* * *

— Любий, ти купив мені на 8 Березня подарунок?

— Звичайно.

— А він мені сподобається?

— Якщо не сподобається, віддаси мені, я про такий спінінг давно мріяв.

* * *

Чоловіки, запам’ятайте, насіння — це не тільки 1-2 кг лушпиння, а й 3-4 години жіночого мовчання.

Циля телефонує до пожежної частини:

— Терміново приїжджайте! До мене у вікно намагається влізти чоловік.

— Може, вам краще звернутися до поліції?

— Навіщо поліція? Йому драбина потрібна.

* * *

— Зустрічаюся з двома чоловіками і не знаю, кого вибрати.

— А що тобі серце підказує?

— Серце підказує — зав’язуй. Чоловік дізнається — вб’є.

* * *

Люба, до нас прийдуть сьогодні гості, приготуй що-небудь.

— А як приготувати — щоб ще прийшли чи щоб більше не приходили?

* * *

— Чому ти розлучився з дружиною?

— Уявляєш, її всю ніч не було вдома, а вранці сказала, що ночувала в сестри!

— Ну і що?

— Бреше! У її сестри ночував я!

 


Повернутися
15.05.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.