ВУЛИЧНЕ МИСТЕЦТВО – ВІЗИТНА КАРТКА БУЧАЧА

Ось уже п’ятий рік поспіль, 8 травня, в містечку Бучач на Тернопільщині, в невеличкому дворику, що зберігся в архітектурному ансамблі міста, стартував черговий сезон мистецького проекту «Арт-Двір».

Попри те, що ініціатива діє вже кілька років, вона досі не втратила своєї актуальності та популярності. Люди у малих містах, як ніде-інде спраглі до мистецтва і саме цей факт стільки часу надихає команду «Арт-Двору» до активної роботи.

Проект "Арт-Двір" - громадська ініціатива мешканців м. Бучача. Це мистецька сцена у єдиному дворі, котрий зберігся в архітектурному ансамблі міста. За допомогою мистецької програми проект має на меті популяризацію культури в місті, а також розвиток громади.

"Арт-Двір" - це щонеділі виступи музичних колективів, письменників, поетів, театральних об’єднань. Це також місце для виставок художників, скульпторів та фотографів. Проект діє щонеділі у теплий період року: від травня до жовтня.

«Ідея «Арт-Двору» зародилася давно,- ділиться з provse.te.ua керівник ГО «Бучач-АРТ» та ініціатор проекту «Арт-Двір», Віктор Мирославович Гребеньовський,- Багато років тому, граючи на вулицях німецького Дрездена з ансамблем "Опус", побачив які чудові дворики у них, як їх зберігають. Пізніше у Львові та Чернівцях помітив те ж. Деякий період інструментальний ансамбль "Опус" грав на вулицях Бучача і тільки на початку 2012-го року  друзі завели мене у цей останній закритий старий двір, в якому я бував і раніше, але нарешті зрозумів, що це саме те, що так довго шукав.»

Концепція «Арт-Двору» проста - це доступне мистецтво у поєднанні з вільним спілкуванням. Це камерний концертний мистецький майданчик під відкритим небом.

Крім того, у ініціаторів «Арт-Двору» є ще одна, досить амбітна мета - займатися збереженням історичного обличчя Бучача. Це звичайно, дуже довгий процес. Для нас першочергове завдання змінити суспільну думку, донести інформацію до населення центральної історичної частини міста та влади про важливість збереження архітектурної спадщини, ліпнини на будинках, закликати не знищувати унікальні фасади.

«Перш за все, цей двір планувався як майданчик для виступу музикантів. І коли я зараз дивлюся зараз на афіші  першого сезону, то зміни є очевидні. Дуже вдячний багатьом людям, які розширили діяльність «Арт-двору»: Михайло Станкевич перший запропонував ввести інші жанри мистецтва, Олена Сурм’як-Козаренко привела перших літераторів, Григорій Лабчинський дав  фотографії старого міста, озелененням та квітами почали займатися Леся Пастернак та Світлана Бандусяк. Новий рівень розвитку «Арт-двір» отримав при співпраці з Мар’яною Максим’як та її чоловіком Дмитром Садовим, вони виготовили банери для двору та втілили багато ідей. Мар’яна настільки потужно взялася за літературний розвиток двору, що про нас було чути не тільки в Україні, а й за кордоном. І закономірно, що в результаті Мар’яна заснувала Літературний центр ім.Агнона. Взагалі достатньо подивитися на список гостей, які виступали в «Арт-дворі», на їхню географію, і тоді все стане зрозуміло. До нас приїжджали гості з Тернополя, Львова,Києва, Донецька, Миколаєва, Запоріжжя, Харкова,  Івано-Франківська, Луцька, Хмельницька та, навіть, Нью-Йорка.

Звичайно, з часом я зрозумів, що «Арт-двір» - це не тільки музичні виступи по неділях, це ще й виставкова діяльність, адже тут «дихає» історія. Саме тому в під’їзді розміщені світлини на різну тематику, поштові листівки, вишивані картини різною технікою», - ділиться емоціями Віктор Гребеньовський.

У цьогорічному відкритті «Арт-Двору» відбулося анонсування виконавців, що виступатимуть у дворику протягом року. Тому, на відкритті глядачі мали змогу почути учнів бучацької музичної школи, вокально-хореографічної студії "Перлина", презентації книги Олени Сурм’як-Козаренко "Без стриптизу", виступи ансамблю "NEW Веселі Гудаки", гурту "Ефект Пам’яті", інструментального ансамблю "Опус" та ще багатьох нових учасників.

 

Тетяна Іваніцька


Повернутися
15.05.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...