У БУЧАЧІ БУДУТЬ ДНІ ПІНЗЕЛЯ

3-5 червня проведуть "Дні Пінзеля" в Бучачі на Тернопільщині. У ці дні відкриють доступ до всіх архітектурних пам’яток та музеїв Бучача., покажуть, як жив Пінзель, а наприкінці кожного дня влаштовуватимуть концерти в церкві.

— Місто Бучач дуже багате на історичні, архітектурні пам’ятки. Тут проживали та творили багато відомих людей. Серед них скульптор Іоан Георг Пінзель, галицький скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. В наш час цікавість до його творчості була піднята  завдяки Б.Г.Возницькому.  Після потужної виставки у  Луврі, як справедливо стверджує Тарас Возняк, популяризація творчості знаменитого скульптора спала. Саме тому, починаючи з 2016 року в Бучачі на початку червня вирішено проводити “Дні Пінзеля“, — розповідає «Добі» координатор проекту Олег Гребеньовський.

Таким чином ініціатори проведення "Днів Пінзеля" хочуть привернути увагу до мистецької спадщини, поширити інформацію про творчість Йогана Георга Пінзеля. Показати людям де, в яких умовах творив скульптор. 

Під час проведення днів відкриють доступ до всіх архітектурних пам’яток та музеїв Бучача. Кожного дня будуть спеціальні екскурсійні рейси автобусів в село Рукомиш до фігури Св.Онуфрія.  

— До нас запрошуємо науковців, мистецтвознавців та людей, які цікавляться скульптурою, мистецькими пам’ятками, творчістю Пінзеля, щоб вони поділилися інформацією, своїми знаннями. Крім того кожний день буде завершуватися камерним концертом у костелі Успіння Богородиці серед скульптур Пінзеля, — каже Олег Гребеньовський.


Повернутися
15.05.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.