ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №67

Сюжетні перипетії українського політикуму нагадують романи Джорджа Мартіна. Але якщо для когось «Гра Престолів» — це лише фентезі, то нам «пощастило» більше — для нас брязкіт мечей та тріск зламаних політичних списів — буденна реальність… Наш улюблений серіал триває вже двадцять п’ять років без перерв між сезонами. Хвилина тиші, пішов черговий  прем'єр ...  Vaalar morghulis.

У Києві є трон, який хочуть захопити "клани" з різних регіонів України. «донецькі», «львівські», «одеські», «дніпропетровські», «вінницькі» - українські клани воюють, утворюють тимчасові союзи, зраджують одне одного та постійно змінюють одне одного на троні.

 Звісно, за цією "грою престолів" ми могли би спостерігати досить довго, якби не мали свою "стіну" на сході держави, де купка відчайдухів, яким байдуже до політики, кланів, грошей та впливу, боронять державу від всякої нечисті… 

Виявляється, що як не рахувати драконів та зомбі, то Вестерос романів Мартіна – знайоме місце: виклики міжнародних стосунків більш-менш подібні незалежно від того, чи ти сучасний президент, чи феодальний король; і чи борг твоєї країни належить, скажімо, урядові США, чи містичному заморському банку,  чи твої торгові партнери – нафтові барони, чи работорговці; й чи твоїми ворогами керує фундаменталістське розуміння ісламу, чи жриця, яка бачить майбутнє у жертовних вогнищах.

Підкилимові інтриги у кращих традиціях Вестеросу — на Банковій та на Хрещатику, на Грушевського, на столичних пагорбах та провінційних хуторах. Отримати. Утримати. За будь яку ціну.

Українська політика — це гордіїв вузол, який неможливо розплутати, тут усі пов’язані з усіма. Як розібратися з ним — свого часу з мечем у руках продемонстрував Александр Македонський. А поки що українські політики завзято вибудовують картковий будинок, якому позаздрив би сам Френк Андервуд. Витягнеш одну карту, і впаде вся конструкція. Але ж опинитися на його вершині, чи на залізному троні, бодай ненадовго — це така спокуслива мета…

І як тут не згадати Гоголеве: «що ви знаєте про українську ніч?» Хай простить Микола Васильович, але українська ніч довга і сповнена жахіть…

 

 

 

 

 


Повернутися
09.05.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.