ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №67

Сюжетні перипетії українського політикуму нагадують романи Джорджа Мартіна. Але якщо для когось «Гра Престолів» — це лише фентезі, то нам «пощастило» більше — для нас брязкіт мечей та тріск зламаних політичних списів — буденна реальність… Наш улюблений серіал триває вже двадцять п’ять років без перерв між сезонами. Хвилина тиші, пішов черговий  прем'єр ...  Vaalar morghulis.

У Києві є трон, який хочуть захопити "клани" з різних регіонів України. «донецькі», «львівські», «одеські», «дніпропетровські», «вінницькі» - українські клани воюють, утворюють тимчасові союзи, зраджують одне одного та постійно змінюють одне одного на троні.

 Звісно, за цією "грою престолів" ми могли би спостерігати досить довго, якби не мали свою "стіну" на сході держави, де купка відчайдухів, яким байдуже до політики, кланів, грошей та впливу, боронять державу від всякої нечисті… 

Виявляється, що як не рахувати драконів та зомбі, то Вестерос романів Мартіна – знайоме місце: виклики міжнародних стосунків більш-менш подібні незалежно від того, чи ти сучасний президент, чи феодальний король; і чи борг твоєї країни належить, скажімо, урядові США, чи містичному заморському банку,  чи твої торгові партнери – нафтові барони, чи работорговці; й чи твоїми ворогами керує фундаменталістське розуміння ісламу, чи жриця, яка бачить майбутнє у жертовних вогнищах.

Підкилимові інтриги у кращих традиціях Вестеросу — на Банковій та на Хрещатику, на Грушевського, на столичних пагорбах та провінційних хуторах. Отримати. Утримати. За будь яку ціну.

Українська політика — це гордіїв вузол, який неможливо розплутати, тут усі пов’язані з усіма. Як розібратися з ним — свого часу з мечем у руках продемонстрував Александр Македонський. А поки що українські політики завзято вибудовують картковий будинок, якому позаздрив би сам Френк Андервуд. Витягнеш одну карту, і впаде вся конструкція. Але ж опинитися на його вершині, чи на залізному троні, бодай ненадовго — це така спокуслива мета…

І як тут не згадати Гоголеве: «що ви знаєте про українську ніч?» Хай простить Микола Васильович, але українська ніч довга і сповнена жахіть…

 

 

 

 

 


Повернутися
09.05.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…