АНЕКДОТИ №67

— Підсудний, ви навіщо кинули камінь у продавчиню і розбили їй голову?

— Це був не камінь, а її свіжа булочка!

* * *

Коли жив із дружиною, весь час думав, куди ж вона гроші діває. Розлучилися. Місяць пожив сам. Тепер думаю, звідки вона їх брала.

* * *

Якщо розвалилася сім’я, то не можна звинувачувати тільки чоловіка. Винні обоє — чоловік і свекруха.

* * *

Навантажені чоловік і дружина заходять у вокзал.

Чоловік:

— Шкода, що ми не захопили піаніно.

— Дотепно!

— Просто я залишив на ньому квитки.

На іспиті студент бере один білет — не знає, інший — теж, третій — та сама біда. Професор бере заліковку, ставить йому «3».

Інші студенти обурюються:

— За що?

— Якщо щось шукає, значить, щось знає.

* * *

Після 10 років шлюбу дружина звертається до чоловіка:

— Любий, ти за натурою переможець чи переможений?

— Люба, з роками я зрозумів, що я — потерпілий.

* * *

Жінка приходить до ворожки:

— Пам’ятаєте, я була у вас п’ять років тому. Ви ще наворожили мені багатого чоловіка і п’ятьох дітей.

— Пам’ятаю.

— Я хочу дізнатися, а чоловік у мене коли буде?

* * *

— Льово, ввімкни телевізор. Раптом вони скажуть, що у нас усе добре, а ми й не знаємо.

Моя бабуся каже:

 — Якщо напаскудити, а почуття провини так і не прийшло, — значить, усе правильно зробила.

* * *

Доктор запитує пацієнта:

— Як вам нові свічки-снодійне?

— Просто супер. Заснув, не встигнувши вийняти палець із заду.

* * *

Водія зупиняє даішник. Докопується по повній програмі. Але чоловік тримається стійко, всьому знаходить виправдання. Даішник просить відкрити багажник, а там — порожнє відро. Чоловік спокійно коментує:

— Не пощастило тобі! Прикмета така: якщо зустрінеться людина з порожнім відром — грошей не буде!

* * *

— Петровичу, а взагалі-то ви п’єте?

— Якщо це питання, то ні, а якщо пропозиція, то так.

Дочка олігарха приводить хлопця знайомитися з батьками.

Батько запитує хлопця:

— Дочку мою забезпечити зможеш?

— Бог дасть, забезпечу.

Увечері дочка запитує олігарха:

— Ну, як він тобі?

— Лох лохом! Але мені подобається, як він мене називає!

* * *

Побачив рецепт: «Візьміть 200 грамів коньяку...», дочитувати не став, мені вже подобається ця страва.

* * *

Якщо варити пельмені 20 хвилин, то це все ще пельмені, якщо 40 хвилин, то це макарони по-флотськи, а якщо 60 хвилин і посипати сиром, то вже лазанья.

* * *

  — Моя дружина так готує, що пальчики оближеш!

— Та сама фігня. Моя так зготує, що краще пальці облизувати, ніж її вариво їсти.

 


Повернутися
09.05.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...