АНЕКДОТИ №67

— Підсудний, ви навіщо кинули камінь у продавчиню і розбили їй голову?

— Це був не камінь, а її свіжа булочка!

* * *

Коли жив із дружиною, весь час думав, куди ж вона гроші діває. Розлучилися. Місяць пожив сам. Тепер думаю, звідки вона їх брала.

* * *

Якщо розвалилася сім’я, то не можна звинувачувати тільки чоловіка. Винні обоє — чоловік і свекруха.

* * *

Навантажені чоловік і дружина заходять у вокзал.

Чоловік:

— Шкода, що ми не захопили піаніно.

— Дотепно!

— Просто я залишив на ньому квитки.

На іспиті студент бере один білет — не знає, інший — теж, третій — та сама біда. Професор бере заліковку, ставить йому «3».

Інші студенти обурюються:

— За що?

— Якщо щось шукає, значить, щось знає.

* * *

Після 10 років шлюбу дружина звертається до чоловіка:

— Любий, ти за натурою переможець чи переможений?

— Люба, з роками я зрозумів, що я — потерпілий.

* * *

Жінка приходить до ворожки:

— Пам’ятаєте, я була у вас п’ять років тому. Ви ще наворожили мені багатого чоловіка і п’ятьох дітей.

— Пам’ятаю.

— Я хочу дізнатися, а чоловік у мене коли буде?

* * *

— Льово, ввімкни телевізор. Раптом вони скажуть, що у нас усе добре, а ми й не знаємо.

Моя бабуся каже:

 — Якщо напаскудити, а почуття провини так і не прийшло, — значить, усе правильно зробила.

* * *

Доктор запитує пацієнта:

— Як вам нові свічки-снодійне?

— Просто супер. Заснув, не встигнувши вийняти палець із заду.

* * *

Водія зупиняє даішник. Докопується по повній програмі. Але чоловік тримається стійко, всьому знаходить виправдання. Даішник просить відкрити багажник, а там — порожнє відро. Чоловік спокійно коментує:

— Не пощастило тобі! Прикмета така: якщо зустрінеться людина з порожнім відром — грошей не буде!

* * *

— Петровичу, а взагалі-то ви п’єте?

— Якщо це питання, то ні, а якщо пропозиція, то так.

Дочка олігарха приводить хлопця знайомитися з батьками.

Батько запитує хлопця:

— Дочку мою забезпечити зможеш?

— Бог дасть, забезпечу.

Увечері дочка запитує олігарха:

— Ну, як він тобі?

— Лох лохом! Але мені подобається, як він мене називає!

* * *

Побачив рецепт: «Візьміть 200 грамів коньяку...», дочитувати не став, мені вже подобається ця страва.

* * *

Якщо варити пельмені 20 хвилин, то це все ще пельмені, якщо 40 хвилин, то це макарони по-флотськи, а якщо 60 хвилин і посипати сиром, то вже лазанья.

* * *

  — Моя дружина так готує, що пальчики оближеш!

— Та сама фігня. Моя так зготує, що краще пальці облизувати, ніж її вариво їсти.

 


Повернутися
09.05.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.