ЗАРПЛАТИ РОСТУТЬ, ДОХОДИ-ПАДАЮТЬ…

Середньомісячна зарплата на Тернопіллі, порівняно із аналогічним періодом 2015 року, зросла на 26%. Цим, пише «Терен», похвалилися в обласній держадміністрації.

Проте фахівці вказують: цього – недостатньо, адже реальні доходи через економічну кризу навіть не наблизилися до відповідних показників минулого року.

Середньомісячна зарплата одного штатного працівника у 2016 році становила 3121 гривню і зросла, порівняно із аналогічним періодом минулого року на 26,1%, наголосив голова обласної держадміністрації Степан Барна.

- Найнижчі темпи зростання середньомісячної зарплати торік зареєстрували у Лановецькому, Козівському, Заліщицькому, Підволочиському і Бережанському районах, - констатував очільник краю. - Відповідно, їхні жителі офіційно отримують найменше - максимум дві із половиною тисячі гривень.

За словами Степана Барни, на Тернопіллі є три проблеми, які «тягнуть» нас униз за показниками: безробіття, капітальні інвестиції і показник середньої зарплати. Втім, випрати ситуацію можна.

- Я розумію, що в державній сфері підняти зарплату може бути проблематично, але в приватних фірмах часто недобросовісно ставляться до працівників, - вважає Степан Барна. - Я декларував і продовжую декларувати повну підтримку тим підприємцям, що показують хороші тенденції щодо росту заробітної плати.

Наразі обласну владу тішить, що підняти середню заробітну плату до 5 тисяч гривень вирішили члени Ради сільгоспвиробників Тернопілля.

- Ми прийняли стратегічне рішення – усім піднімаємо заробітну плату, - каже пан Барна. – І мені приємно, що аграрії таку ініціативу підтримали. Оце є показник.

Степан Барна вважає: якщо податкове навантаження на доходи підприємств держава зменшила на 20%, то бодай на цю суму підняти заробітну плату працівників можна.

50% боргу у зарплаті – у Служби автомобільних доріг в області.

У цієї медалі, як кажуть, є й інший бік. Так, 1 березня 2016 року заборгованість із виплати заробітної плати на Тернопільщині становила 7 млн. грн. А в квітні борг зріс до 9,2 млн. грн. Про це повідомила директор департаменту економічного розвитку і торгівлі обласної держадміністрації Галина Воляник. Причому у кількох районах, за її словами, ситуація – просто катастрофічна.

- Зокрема, заборгованість із виплати зарплати, порівняно із початком року у Підволочиському районі зросла майже у 17 разів, у Лановецькому – у 12 разів, а у Тернопільському – у 2,3 раза, - констатує вона.

Основна частка боргу із зарплати – провина державних підприємства, які працюють у нашому краї. Причому Служба автомобільних доріг в області – серед традиційних лідерів.

- У березні не виплатили зарплату підприємства транспорту і складського господарства, - продовжує чиновниця. – Борги вже є і перед працівникам закладів охорони здоров’я і надання соціальної допомоги, професійної, наукової та технічної діяльності, а також – у галузі промисловості, сільського господарства і навіть - будівництва.

 

Що цікаво, присутній на колегії обласної держадміністрації представник Служби автомобільних доріг в області переконував, що боргу уже немає. Мовляв, із людьми розрахувалися. Але ж статистика свідчить про інше: 50% боргу у зарплаті – саме їхні. Окрім того, винні людям у санаторії «Збруч» і на заводі «Промінь».

Реальна зарплата жителя Тернопілля зменшилася на 8,6%.

Остаточно «приземлив» усіх обласних чиновників голова обласної ради профспілок Андрій Присяжний.

- Це добре, що вперше на такому рівні почали говорити про зарплати і проблеми, які із ними є, - каже він. – Тут прозвучала цифра про темпи приросту – 26%. Але реальна зарплата за січень-березень цього року до відповідного періоду попереднього в області складає 91,4%.

Тобто інфляційні процеси в Україні, за його словами, призвели до того, що реальна зарплата жителя Тернопілля зменшилася на 8,6%. 

- Розмежую дві складових – бюджетники і виробничники, - продовжує пан Присяжний. – Зі 150 тисяч середньооблікової чисельності працюючих у нашій області, за статистичними даними, 75 тисяч, тобто 50%, працюють в освіті, охороні здоров’я і культурі. І саме в цих галузях – найнижчі темпи росту зарплати: освіта має 20%, медицина – 15%, культура – тільки 10%.

Оскільки обласні чиновники звітують про суттєве зростання доходів у місцеві бюджети (майже 132 млн. грн. – прим.), Андрій Присяжний запропонував представникам органів державної влади, місцевого самоврядування із цих резервів забезпечити виплату належних вчителям, лікарям і працівникам галузі культури доплат і надбавок.

- Є відповідні нормативні документи, - наголосив він. – Керівники районів знають, хто не платить надбавку у 20% освітянам. Поміркуйте на тим. Проблеми є і в виробничій сфері. Так, у ПАТ «Тернопільський кар’єр» люди мають зарплату – нижчу за середню по області. Хоча є інші приклади у тій же сфері. У Бережанському районі на підприємстві такого ж профілю зарплата – утричі вища!

На його думку, треба працювати із власниками підприємств. Хоча це і складно, бо вони часто мають немісцеву «прописку». Втім, усі нині мають бути соціально відповідальними. Відтак ці пропозиції внесли у розпорядження голови ОДА Степана Барни.

Нагадаємо, «Терен» нещодавно писав, що бракує фінансування за звання «академічний» усім працівникам Тернопільського драмтеатру ім. Тараса Шевченка (читайте про це ТУТ – прим.). Актори наразі сподіваються, що на сесії облради 12 травня депутати виділять ці кошти, а також – гроші на першочерговий ремонт аварійного приміщення.


Повернутися
09.05.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...