ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №66

Чи ви задумувалися колись про те, як жилося б Ісусу, якби він був нашим із вами сучасником? Хтось сказав би, що його б знову розіп’яли. Ще хтось — що він був би медійним персонажем зі своїм агентом, адвокатом і тисячами фоловерів в інтернеті, а дванадцять апостолів працювали б як його рекламний відділ.  Ще хтось говорить: «Якби Спаситель жив сьогодні, я би покинув усе і пішов слідом за ним». Невже в часи Ісуса Христа було легше повірити у Сина Божого, ніж сьогодні? … Виклики, спокуси і людські слабості насправді нічим не відрізняють  від сьогоднішніх, — вони ті ж самі, як і понад дві тисячі років тому…   Якщо Ісус воскрес, тобто живий, тоді хто ж може нас із ним розділити? Хто ж може позбавити нас його Любові, яка подолала ненависть і перемогла смерть?

День Воскресіння Христового, що приходить до нас з кожною новою весною —  це свято Віри та Любові. Любові, яка здатна перемогти все.

 Своїм воскресінням Христос  воскресив надію в наших серцях. Найбільші труднощі, найважчі біди, які випадають на нашу долю, можуть і будуть переможені! Це особливо важливо пам'ятати в часи важких випробувань.
 Нині, у час наближення найсвітлішого, найбільшого християнського свята , нехай Великодня радість осяє Україну, кожен дім і оселю, зігріє теплом любові наші серця і душі.

 Христос Воскрес! Воскресне Україна!


Повернутися
29.04.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.