ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №66

Чи ви задумувалися колись про те, як жилося б Ісусу, якби він був нашим із вами сучасником? Хтось сказав би, що його б знову розіп’яли. Ще хтось — що він був би медійним персонажем зі своїм агентом, адвокатом і тисячами фоловерів в інтернеті, а дванадцять апостолів працювали б як його рекламний відділ.  Ще хтось говорить: «Якби Спаситель жив сьогодні, я би покинув усе і пішов слідом за ним». Невже в часи Ісуса Христа було легше повірити у Сина Божого, ніж сьогодні? … Виклики, спокуси і людські слабості насправді нічим не відрізняють  від сьогоднішніх, — вони ті ж самі, як і понад дві тисячі років тому…   Якщо Ісус воскрес, тобто живий, тоді хто ж може нас із ним розділити? Хто ж може позбавити нас його Любові, яка подолала ненависть і перемогла смерть?

День Воскресіння Христового, що приходить до нас з кожною новою весною —  це свято Віри та Любові. Любові, яка здатна перемогти все.

 Своїм воскресінням Христос  воскресив надію в наших серцях. Найбільші труднощі, найважчі біди, які випадають на нашу долю, можуть і будуть переможені! Це особливо важливо пам'ятати в часи важких випробувань.
 Нині, у час наближення найсвітлішого, найбільшого християнського свята , нехай Великодня радість осяє Україну, кожен дім і оселю, зігріє теплом любові наші серця і душі.

 Христос Воскрес! Воскресне Україна!


Повернутися
29.04.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.