З ПОЛЯ БОЮ — ДО РОБОТИ

Із зони АТО повернувся міський голова м. Монастириська

Мер і  боєць АТО одночасно: зі Сходу повернувся очільник міста Монастириська Андрій Старух. Розповідає: отримавши повістку, не вагався. В зону проведення АТО прибув в середині листопада, незадовго після виборів. Перед Великоднем пише intb.te.ua рідні, друзі та усі небайдужі зустрічали чоловіка на залізничному вокзалі у Тернополі. Андрій Старух розповідає: поєднувати військову службу із обов’язками міського голови було нелегко. Допомагав йому у цьому… телефон: «Це те телефонне право, з яким всі борються. Але тут це було необхідністю. В мене є заступник, секретар міської ради. Ми постійно тримали контакт, консультувалися з тих чи інших питань, вирішення господарського життя міста і його розвитку. А, в основному, всю роботу на місцях здійснювали безпосередньо вже ці люди, які були на посадах».  

На питання, що планує робити далі, Андрій Старух відповідає так: «До роботи. Додому, Великодні свята – і до роботи».


Повернутися
29.04.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...