ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №65

Наш тривалий «службовий роман» з Європою нарешті-таки закінчився «штампом» у шенгенському паспорті». Здавалося б — час пити шампанське, кидати у повітря чепчики, гойдати на руках Клімкіна, Гройсмана, Порошенка, але... Але чомусь тиша. Мовчать новинні стрічки. Бучно святкувати «весілля» настрою ні в кого нема: всі чудово розуміють, що «шлюб» дуже і дуже нерівний…

Я от раніше радів безвізовому режиму України з якою-небудь країною, а потім зрозумів, що основою цієї радості є глобальне бажання політиків зробити життя для співгромадян настільки поганим, щоб потім можна було піариться на можливості їх «розкріпачити». Як у бородатому анекдоті про те, що коли квартира здається замалою — слід купити козу. І коли за якийсь час продасте-таки худібку, місця у хаті раптово побільшає…

Замало просто дерти горлянки, наполегливо скандуючи «укра-ї-на-це-єв-ропа», треба щоденно і невтомно витравлювати з країни порядки дикої Азії. Євроінтеграція для нас, як писав класик, почнеться не з безвізового режиму для доярок Черкащини, а з посиленого режиму ув'язнення для тих, хто вкрав гроші цих доярок.

Вступаючи в світ європейської цивілізації та цінностей, треба гнатися не за формальним документом, а за справжнім коханням і взаєморозумінням. Для Заходу включення в своє цивілізаційне поле зовсім не рівнозначно підписанню якихось документів. Це більше схоже на випробування: переконатися, що перед тобою точно гомо сапієнс — людина розумна, і тоді можна буде перейти від дресирування до кооперації.

Треба вигнати з себе раба — і тоді нам самим запропонують приїхати.

Австралия – цэевропа? Япония – цэевропа? Канада – цэевропа? Безусловно да, если под «Европой» понимать консолидировано весь Западный мир, который из Старой Европы берет свои культурные корни. Хотя географически это Австралия, Азия и Северная Америка.


Повернутися
22.04.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.