ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №65

Наш тривалий «службовий роман» з Європою нарешті-таки закінчився «штампом» у шенгенському паспорті». Здавалося б — час пити шампанське, кидати у повітря чепчики, гойдати на руках Клімкіна, Гройсмана, Порошенка, але... Але чомусь тиша. Мовчать новинні стрічки. Бучно святкувати «весілля» настрою ні в кого нема: всі чудово розуміють, що «шлюб» дуже і дуже нерівний…

Я от раніше радів безвізовому режиму України з якою-небудь країною, а потім зрозумів, що основою цієї радості є глобальне бажання політиків зробити життя для співгромадян настільки поганим, щоб потім можна було піариться на можливості їх «розкріпачити». Як у бородатому анекдоті про те, що коли квартира здається замалою — слід купити козу. І коли за якийсь час продасте-таки худібку, місця у хаті раптово побільшає…

Замало просто дерти горлянки, наполегливо скандуючи «укра-ї-на-це-єв-ропа», треба щоденно і невтомно витравлювати з країни порядки дикої Азії. Євроінтеграція для нас, як писав класик, почнеться не з безвізового режиму для доярок Черкащини, а з посиленого режиму ув'язнення для тих, хто вкрав гроші цих доярок.

Вступаючи в світ європейської цивілізації та цінностей, треба гнатися не за формальним документом, а за справжнім коханням і взаєморозумінням. Для Заходу включення в своє цивілізаційне поле зовсім не рівнозначно підписанню якихось документів. Це більше схоже на випробування: переконатися, що перед тобою точно гомо сапієнс — людина розумна, і тоді можна буде перейти від дресирування до кооперації.

Треба вигнати з себе раба — і тоді нам самим запропонують приїхати.

Австралия – цэевропа? Япония – цэевропа? Канада – цэевропа? Безусловно да, если под «Европой» понимать консолидировано весь Западный мир, который из Старой Европы берет свои культурные корни. Хотя географически это Австралия, Азия и Северная Америка.


Повернутися
22.04.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…