ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №65

Наш тривалий «службовий роман» з Європою нарешті-таки закінчився «штампом» у шенгенському паспорті». Здавалося б — час пити шампанське, кидати у повітря чепчики, гойдати на руках Клімкіна, Гройсмана, Порошенка, але... Але чомусь тиша. Мовчать новинні стрічки. Бучно святкувати «весілля» настрою ні в кого нема: всі чудово розуміють, що «шлюб» дуже і дуже нерівний…

Я от раніше радів безвізовому режиму України з якою-небудь країною, а потім зрозумів, що основою цієї радості є глобальне бажання політиків зробити життя для співгромадян настільки поганим, щоб потім можна було піариться на можливості їх «розкріпачити». Як у бородатому анекдоті про те, що коли квартира здається замалою — слід купити козу. І коли за якийсь час продасте-таки худібку, місця у хаті раптово побільшає…

Замало просто дерти горлянки, наполегливо скандуючи «укра-ї-на-це-єв-ропа», треба щоденно і невтомно витравлювати з країни порядки дикої Азії. Євроінтеграція для нас, як писав класик, почнеться не з безвізового режиму для доярок Черкащини, а з посиленого режиму ув'язнення для тих, хто вкрав гроші цих доярок.

Вступаючи в світ європейської цивілізації та цінностей, треба гнатися не за формальним документом, а за справжнім коханням і взаєморозумінням. Для Заходу включення в своє цивілізаційне поле зовсім не рівнозначно підписанню якихось документів. Це більше схоже на випробування: переконатися, що перед тобою точно гомо сапієнс — людина розумна, і тоді можна буде перейти від дресирування до кооперації.

Треба вигнати з себе раба — і тоді нам самим запропонують приїхати.

Австралия – цэевропа? Япония – цэевропа? Канада – цэевропа? Безусловно да, если под «Европой» понимать консолидировано весь Западный мир, который из Старой Европы берет свои культурные корни. Хотя географически это Австралия, Азия и Северная Америка.


Повернутися
22.04.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.