ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №65

Наш тривалий «службовий роман» з Європою нарешті-таки закінчився «штампом» у шенгенському паспорті». Здавалося б — час пити шампанське, кидати у повітря чепчики, гойдати на руках Клімкіна, Гройсмана, Порошенка, але... Але чомусь тиша. Мовчать новинні стрічки. Бучно святкувати «весілля» настрою ні в кого нема: всі чудово розуміють, що «шлюб» дуже і дуже нерівний…

Я от раніше радів безвізовому режиму України з якою-небудь країною, а потім зрозумів, що основою цієї радості є глобальне бажання політиків зробити життя для співгромадян настільки поганим, щоб потім можна було піариться на можливості їх «розкріпачити». Як у бородатому анекдоті про те, що коли квартира здається замалою — слід купити козу. І коли за якийсь час продасте-таки худібку, місця у хаті раптово побільшає…

Замало просто дерти горлянки, наполегливо скандуючи «укра-ї-на-це-єв-ропа», треба щоденно і невтомно витравлювати з країни порядки дикої Азії. Євроінтеграція для нас, як писав класик, почнеться не з безвізового режиму для доярок Черкащини, а з посиленого режиму ув'язнення для тих, хто вкрав гроші цих доярок.

Вступаючи в світ європейської цивілізації та цінностей, треба гнатися не за формальним документом, а за справжнім коханням і взаєморозумінням. Для Заходу включення в своє цивілізаційне поле зовсім не рівнозначно підписанню якихось документів. Це більше схоже на випробування: переконатися, що перед тобою точно гомо сапієнс — людина розумна, і тоді можна буде перейти від дресирування до кооперації.

Треба вигнати з себе раба — і тоді нам самим запропонують приїхати.

Австралия – цэевропа? Япония – цэевропа? Канада – цэевропа? Безусловно да, если под «Европой» понимать консолидировано весь Западный мир, который из Старой Европы берет свои культурные корни. Хотя географически это Австралия, Азия и Северная Америка.


Повернутися
22.04.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.