АНЕКДОТИ №65

— З моїм Монею неможливо жити!
— Так іди від нього.
— Він мені життя зіпсував, а я його повинна ощасливити?

* * *

Дві подруги:

— Знаєш, що може бути гірше за чоловіка, який не приходить вчасно додому?

— Що?

— Чоловік, який приходить невчасно.

* * *

Дожили до зарплати, гроші ще залишилися. Сидимо і думаємо: навчилися економити чи ще за щось забули заплатити?

* * *

Обожнюю читати гороскопи. Це єдине місце, де в мене є гроші, подорожі та ідеальні стосунки.

* * *

— Я такий радий, що ви з дружиною нарешті помирилися.

— Та ми ніколи не помиримося!

— Але я ж сам учора бачив, як ви пиляли дрова на подвір’ї.

— Ми ділили меблі!

Дивна країна Україна: прокурори — дiамантовi, суддi — золотi, полiцiянти — бурштиновi. А позичає паперовi американськi грошi.

* * *

У зоопарку

— Тату, щось горила дуже зле на нас подивилася.

— Спокійно, синку, це ще тільки каса.

* * *

Майор викликає до себе бійця:

— Рядовий Петров, ти віриш у потойбічне життя?

— Ні.

— Тебе на КПП чекає бабуся, до якої ти два тижні тому на похорон їздив.

* * *

 Дружина повертається після корпоративу.

— Любий, не кричи. Все розповім: усі пили, а я не пила, усі з чоловіками цілувалися, а я не цілувалася, потанцювала, в конкурсах узяла участь. І все. Дружина в тебе розумниця. Питання є?

— Сукня де?

* * *

Жінка познайомилася по інтернету iз заможним чоловіком і пішла на побачення. Повернулася дуже засмучена і каже подрузі:

— Уявляєш, він приїхав на «Мерседесі» 1928 року випуску.

— Так це ж раритет!

— Так, і він — його перший власник!

 

 


Повернутися
22.04.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.