«ХРЕСНА ДОРОГА» ПО-ЛЕМКІВСЬКИ

У стінах підприємства «Бучачагрохлібпром» відбулася Хресна дорога, організована народним етнографічно-фольклорним обрядовим ансамблем «Лемківщина» із Бучача, пише ternopoliany.te.ua.

- У нас брали участь три вікові категорії – діти від 9 років і люди поза 60, - розповіла директор Підзамочківського сільського будинку культури Ганна Іванівна Ковалишин, колективи якого долучилися до проведення Хресної дороги. - Ті співали, ті читали прозу. Усі старалися пронести хрест – допомогти Ісусу зносити тяжкі муки, то наша була така основна мета. Та Хресна дорога для кожного була проофірована – в наміренні кожного. Брав участь і наш народний колектив, і молодші ансамблі, і одинарні солісти, і народний ансамбль «Лемковина» - співали страсні пісні.

До слова, громада села Підзамочок на Бучаччині, у якому діє насіннєвий завод «Бучачагрохлібпрому», не вперше виступає для колективу підприємства.

 - Ми з Підзамочківського будинку культури приїхали на Хресну дорогу, - зазначила Ганна Іванівна -  Бо Петро Іванович (Гадз, - прим. авт.) нам як спонсор, він нам завжди допомагає. Ми у нього і на його підприємстві є частими гостями, приходимо і на новорічні свята, і на День поля виступаємо. Бо він нам матеріально допомагає, а ми йому так віддячуємо.

 Театралізована Хресна дорога для кожного стала кроком до очищення та покаяння.


Повернутися
22.04.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...