У Монастирськах - патріотичний флеш-моб

Минулої п’ятниці, о 13.00 учні Монастириської  загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів біля фігури Матері Божої у райцентрі   провели флеш-моб «Молитва за Україну» ,  присвячений 150-річчю від дня народження Митрополита Андрея Шептицького.

Флеш-моб проводився з метою всебічної підтримки і розвитку української ідентичності, формування в учнівської молоді християнського світогляду, усвідомлення своєї відповідальності за долю народу і держави, вшанування у 2015 році 150-річного ювілею видатного релігійного діяча ХХ століття Митрополита Андрея Шептицького.

Дійство розпочала вступним словом заступник директора з виховної роботи Оксана  Дзяйло. Вона закликала присутніх молитовно приєднатися до всіх школярів Тернопільщини, просити у Бога кращої долі для України.

У виконанні шкільного хору (керівник - вчитель музики  Світлана Кушнір), прозвучала «Молитва за Україну».

Отець Монастириської УГКЦ  Володимир Шуляр ознайомив присутніх із життєвими подвигами великого мужа України Митрополита Андрея Шептицького та зачитав його молитву за український народ.

Учні читали патріотичні вірші, Люда Турко виконала пісню «Марія». Також школярі утворили живий ланцюг, що символізував єдність української нації у боротьбі за свободу. Дійство  завершилося спільним виконанням гімну України.

Степан Бориславський,
Фото автора.
 
 

Повернутися
26.03.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.