КІЛОВАТ — ЗА ТРИ КОПІЙКИ!

Українського школяра в США визнали генієм і присудили стипендію за його винахід

Пере­мігши в націо­наль­ному етапі між­на­ро­дного кон­курсу науково-технічної твор­чо­сті шко­ля­рів Intel ISEF 2015, деся­ти­кла­сник із Оле­ксан­дрії (Кіро­во­град­ська область) Самуїл Кру­гляк отри­мав право взяти участь в Олім­пі­аді геніїв, що від­бу­ва­лася в місті Освего, штат Нью-Йорк США з 14 по 19 червня. Такою наго­дою поба­чити світ і себе пока­зати Самуїл ско­ри­стався сповна і заво­ю­вав бронзу серед двох тисяч юних вина­хі­дни­ків з усього світу.

Про­ект Саму­їла Кру­гляка має назву «Отри­ма­ння еле­ктро­енер­гії з атмо­сфери». Юний вина­хі­дник про­по­нує добу­вати еле­ктро­енер­гію з пові­тря, точніше, з атмо­сфери за допо­мо­гою шту­чної іоні­зо­ва­ної хмари за раху­нок силь­ного еле­ктри­чного поля, яке випро­мі­ню­ва­ти­ме­ться іоні­зу­ю­чою вежею. За під­ра­хун­ками, один кіло­ват такої еле­ктро­енер­гії буде кошту­вати три копійки. За сло­вами юнака, цей вина­хід він поба­чив уві сні ще у восьмому класі. Через два роки зав­дяки викла­да­чам з Малої ака­де­мії наук Сві­тлані Піско­вій та Сер­гію Камін­ському цей про­ект вда­лося вті­лити в життя.

«Робота Саму­їла — це нове слово в енер­ге­тиці. От тільки шкода, що про хло­пчика в Укра­їні дізна­лися лише тоді, коли він пере­міг у Нью-Йорку. До цього ми звер­та­лися за під­трим­кою до нашої місце­вої влади, до обла­сної, тру­били по всій Укра­їні про цей вина­хід, який може зеко­но­мити витрати та виро­бни­цтво еле­ктро­енер­гії, але ніхто на нас не звер­тав уваги. У Саму­їла була чудова ідея, а зро­бити уста­новку допо­мо­гли нау­кові кон­суль­танти. Ми залу­чили велику кіль­кість фахів­ців, напри­клад, лабо­ра­то­рія МАН у Києві надала базу для екс­пе­ри­мен­тів. Міні-модель уста­новки, зібрана в київ­ській лабо­ра­то­рії, вже пра­цює і пока­зує резуль­тати», — роз­по­віла нау­ко­вий керів­ник секцій науково-технічної твор­чо­сті та вина­хі­дни­цтва і еко­ло­гі­чно без­пе­чних техно­ло­гій МАНУМ Сві­тлана Піскова. За її сло­вами, вина­хід Саму­їла перед­ба­чає видо­бу­ва­ння не лише еле­ктро­енер­гії, а й води. «Така уста­новка коштує копійки, але кори­сті від неї — на міль­йони. Уявіть собі: в разі її запу­ску ми б могли забез­пе­чити Кіро­во­град­ську область еле­ктро­енер­гією на 82%. От тільки нікому це не потрі­бно…» — додає Сві­тлана Вікто­рівна.

Дру­гий етап про­е­кту пла­ну­ють реа­лі­зу­вати в Оле­ксан­дрії, де під гене­ру­ючу вежу може бути вико­ри­стана труба поки­ну­тої ТЕЦ-1–2, проте на це потрі­бні зна­чні кошти спон­со­рів.

Крім диплому, Самуїл Кру­гляк отри­мав можли­вість без­ко­штов­ного навча­ння в одному з вишів США та щомі­ся­чну сти­пен­дію близько 700 дола­рів. Мама Саму­їла каже, що навча­ння за кор­до­ном — це мрія її сина. Разом із чоло­ві­ком вони вихо­ву­ють трьох синів, двоє молод­ших поки що не вияв­ля­ють ціка­вість до фізики, а от Самуїл з дитин­ства любив екс­пе­ри­менти. «Він дуже ціле­спря­мо­ва­ний хло­пчик. Коли ми на сімей­ній раді вирі­шили виді­лити кошти на поїздку до Аме­рики (із Саму­ї­лом до США поїхав тато), то ска­зали його нау­ко­вим керів­ни­кам: якщо він про­грає, то це буде його про­граш, а не ваш, але він пови­нен спро­бу­вати свої сили. Він спро­бу­вав — і ми щасливі, що дали йому такий шанс», — роз­по­віла Інна Кру­гляк.

 


Повернутися
22.04.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...