ЯЗИК ДО КАРАОКЕ ДОВЕДЕ

Школяр з Тернопілля переміг у "Караоке на майдані"

11-класник із села Бодаки, що на Збаражчині, Ігор Бучко став переможцем останнього випуску телешоу «Караоке на майдані». Програма вийшла в ефір 17 квітня на каналі СТБ.

Хлопець розповів Ігорю Кондратюку, що бачить у майбутньому себе тільки співаком. У рідному селі на Тернопільщині юнак співає у хорі та займається вокалом, виступає сольно. Зізнався, що проходив передкастинг на «Х-Фактор», однак там його спіткала невдача. Серед улюблених виконавців школяра – Віталій Козловський, Діма Білан та Сергій Лазарев.

У фіналі програми Ігор виконав пісню Наталії Бучинської «Ми українці». Під час свого виступу йому вдалось зібрати 602 гривні, що майже на три сотні більше, ніж в опонента. Хлопець зрадів перемозі, хоч і не очікував на неї. Переможцю подарували великий плазмовий телевізор та медаль.

До слова, усі кошти, фіналісти «Караоке на майдані» передали на лікування важко травмованого бійця АТО Сергія Стриги з Луганщини. Після поранення у стегно у нього вже в лікарні діагностували ще одну серйозну хворобу – рак гортані. Відтак, співаки з народу віддали гроші на благодійність.


Повернутися
22.04.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...