ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №64

  «Щоб ти жив в епоху змін»: кажуть, так звучить відоме китайське прокляття. «Щоб ти дожив до епохи змін» — так, на мою думку, має звучати українська заздравиця. Адже відоме українське прокляття — хронічно-задавнена відсутність змін. Точніше, хронічна їх, таких очікуваних та жаданих змін, імітація. Адже керуючись не інакше як принципом «нове — це добре забуте старе», шулери при владі розкладають свої пасьянси таким чином, що назовні спливає… ну, власне, те, що не тоне — «старе-добре». І навіть так звані «нові обличчя» дерибанять за старими схемами. 

 Країна справді чи то зачаїлася, чи то заціпеніла в очікуванні змін. Багато хто, навіть ті, хто не читали сартрівської «Нудоти», живуть сьогодні головною ідеєю її героя: головне не ЩО відбудеться (зміниться), головне, щоб хоч ЩОСЬ відбулося-змінилося... Натомість нам — уже вкотре — підсовують чергову сверблячку самореформації влади.

 Як правило, влада й сама не розуміє, навіщо, власне, вона затіває реформи, найчастіше безглузді щодо народу й нещадні щодо неї самої. Як тут не пригадати сентенцію одного з американських президентів: «Єдиний спосіб погіршити конституцію — це почати її реформувати». Та, попри це, із завидною постійністю барана, що б’є лобом об стіну, влада вигадує нові й нові свої трансформації та мутації, або чергові псевдо-реформи як механізм  власної пролонгації…

А народ, ловлячи себе на черговому ефекті «дежавю»,  пригадує «старий-добрий» анекдот:

«Ти чого такий похмурий?

- Та ти що, не знаєш? Петрович помер ...

- Невже!!!! Як? ...

- Та прийшов додому, випив, ліг на диван, закурив ..

- То згорів, чи що?!

- Та ні ... Встиг він вікно відкрити і в кватирку вистрибнути...

- І розбився, чи що?!

- Та ні... Він перед тим, як стрибати, встиг пожежних викликати, вони тент натягли, він спружинив невдало і знову у вікно влетів ....

- То таки згорів?!

- Та ні ... Він за раму зачепився і назад стрибнув ...

-  То розбився таки, чи що?!

- Та ні... Там же пожежники з тентом, він спружинив і на проїжджу частину, а там камаз з причепом тентованим їхав... Він відскочив від нього й назад у вікно ...

-  ТО ЯК ЖЕ ВІН ЗАГИНУВ???!!!

- Та... Пристрелили... Дістав усіх…»


Повернутися
17.04.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.