ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №64

  «Щоб ти жив в епоху змін»: кажуть, так звучить відоме китайське прокляття. «Щоб ти дожив до епохи змін» — так, на мою думку, має звучати українська заздравиця. Адже відоме українське прокляття — хронічно-задавнена відсутність змін. Точніше, хронічна їх, таких очікуваних та жаданих змін, імітація. Адже керуючись не інакше як принципом «нове — це добре забуте старе», шулери при владі розкладають свої пасьянси таким чином, що назовні спливає… ну, власне, те, що не тоне — «старе-добре». І навіть так звані «нові обличчя» дерибанять за старими схемами. 

 Країна справді чи то зачаїлася, чи то заціпеніла в очікуванні змін. Багато хто, навіть ті, хто не читали сартрівської «Нудоти», живуть сьогодні головною ідеєю її героя: головне не ЩО відбудеться (зміниться), головне, щоб хоч ЩОСЬ відбулося-змінилося... Натомість нам — уже вкотре — підсовують чергову сверблячку самореформації влади.

 Як правило, влада й сама не розуміє, навіщо, власне, вона затіває реформи, найчастіше безглузді щодо народу й нещадні щодо неї самої. Як тут не пригадати сентенцію одного з американських президентів: «Єдиний спосіб погіршити конституцію — це почати її реформувати». Та, попри це, із завидною постійністю барана, що б’є лобом об стіну, влада вигадує нові й нові свої трансформації та мутації, або чергові псевдо-реформи як механізм  власної пролонгації…

А народ, ловлячи себе на черговому ефекті «дежавю»,  пригадує «старий-добрий» анекдот:

«Ти чого такий похмурий?

- Та ти що, не знаєш? Петрович помер ...

- Невже!!!! Як? ...

- Та прийшов додому, випив, ліг на диван, закурив ..

- То згорів, чи що?!

- Та ні ... Встиг він вікно відкрити і в кватирку вистрибнути...

- І розбився, чи що?!

- Та ні... Він перед тим, як стрибати, встиг пожежних викликати, вони тент натягли, він спружинив невдало і знову у вікно влетів ....

- То таки згорів?!

- Та ні ... Він за раму зачепився і назад стрибнув ...

-  То розбився таки, чи що?!

- Та ні... Там же пожежники з тентом, він спружинив і на проїжджу частину, а там камаз з причепом тентованим їхав... Він відскочив від нього й назад у вікно ...

-  ТО ЯК ЖЕ ВІН ЗАГИНУВ???!!!

- Та... Пристрелили... Дістав усіх…»


Повернутися
17.04.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.