ВІРТУАЛЬНА ПАСТКА

Інтернет-залежність і надмірна прив’язаність до комп’ютерного світу утворюють замкнене коло, яке складно розірвати без допомоги лікаря-психолога. Хвороблива прив’язаність до віртуального світу формується за тим самим принципом, що й алкогольна, тютюнова та інші відомі залежності.

Всесвітня організація охорони здоров’я має намір визнати інтернет-залежність психічним розладом. Нині ВООЗ, пише «Україна молода», готує нову міжнародну кваліфікацію хвороб, куди, найімовірніше, потрапить і ця проблема. Оскільки, на думку медиків, вона має ті ж принципи, що і психологічні, і хімічні залежності. Питання нової класифікації хвороб нині розглядають і обговорюють у різних країнах. Коли інтернет-залежність потрапить до офіційного списку недуг — її зможуть лікувати. Бо поки що для багатьох це здається невинною забавкою. Проте тотальна прив’язка до віртуального світу — річ тривожна і небезпечна. За даними психологів, близько 10 відсотків користувачів інтернету мають веб-залежність. Такий діагноз, до речі, лікарі зможуть ставити залежним від селфі (ідеться про пристрасть фотографувати самого себе), від онлайн-ігор, соціальних мереж.

Рятівна соломинка від нудьги і болю?

Формуванню інтернет-залежності, на думку психологів, сприяють певні риси характеру. Зокрема, підвищена вразливість, тривожність, низька самооцінка, погана опірність стресам, нездатність вирішувати конфлікти, свідоме уникання проблем. «Молоді люди, які потерпають від комп’ютерної залежності, зазвичай не вміють будувати стосунки з ровесниками і протилежною статтю, погано адаптуються в колективі. Тому втікають від життєвих труднощів у віртуальний світ. І непомітно, але неухильно стають залежними від нього», — переконаний столичний психолог Ігор Сташевський.

Втеча в інтернет-середовище — один із способів прилаштування до цього «жорстокого реального світу». Людині важко висловлювати власні емоції, непросто налагоджувати контакти з близькими і ровесниками — і вона шукає середовище, більш комфортне і безпечне, яке дає змогу м’якше взаємодіяти з соціумом. Інтернет для багатьох виявився рятівною соломинкою, захистом від поганого настрою, болю і приниження.

Ті, хто надмірно прив’язуються до комп’ютерного світу, часто переживають самотність, брак уваги і взаєморозуміння з боку близьких людей. Як наслідок — постійна емоційна напруга і тривожність, які просто необхідно якось втамувати. Тож людина перемикається на комп’ютер. «Я такий поганий, що навіть близькі мене не розуміють. Нічого з мене не вийде», — каже вона собі. Зрозуміло, що вона насамперед потребує підтримки рідних, психологічної допомоги у подоланні різних життєвих ситуацій. Комп’ютерна залежність починає проявляти себе у шкільні роки, а її «розквіт» припадає на перші курси вузу, коли з’являється особлива потреба приймати рішення і мати силу чинити опір стресам, вважають психологи.

«Кіберпротез» суспільства

Часто формування комп’ютерної залежності — наслідок особливостей виховання і стосунків у сім’ї. Надмірна опіка або навпаки — завищені вимоги і «комплекс невдахи», складні стосунки між іншими членами родини, складнощі у спілкуванні і неможливість порозумітися — все це болісно позначається на характері дитини.

Які віртуальні залежності проявляють себе найчастіше? Насамперед — ігрова. «Події в комп’ютерних іграх не повторюються, вони досить динамічні, а сам процес гри безперервний. Повне занурення у гру створює ефект участі гравця в певній віртуальній реальності, у складному процесі, до якого ти маєш особисту причетність, — каже Ігор Володимирович. — Саме ця властивість комп’ютерних ігор не дозволяє людині, що має залежність, перервати процес гри, аби виконати якісь соціальні обов’язки в реальному житті. Зверніть увагу: ігрова залежність — це не прив’язаність до якоїсь однієї гри, радше це психологічна «ланцюгова реакція». Пройшовши одну гру в якомусь жанрі, який найбільше сподобався, людина шукає інші ігри такого ж плану — ідентичної стилістики і відчуття напруги».

До речі, розробники ігор вводять у свої програми додаткові підрівні, так звані «секретки», і їх пошук вимагає чимало часу. Таким чином людині важко «відірватися» від гри, тож вона не попрощається з нею, доки не знайде всі секретні рівні, кімнати, не збере бонуси. Ще один із способів підсадити на «комп’ютерну голку» — надання в комплекті з грою пакета програм для створення власних сценарних рівнів гри, персонажів, заміни голосових і звукових ефектів. Комп’ютерні симуляції — «кіберпротез» суспільства, кажуть психологи. Що динамічніше розвивається ігрова індустрія, то більше підлітків стають залежними від комп’ютерних ігор і віртуального світу. І цей «паралельний світ» цікавіший для них, ніж реальне життя.

«Забрати» інтернет? Не вихід…

Що приваблює людину в грі? Наявність власного світу, до якого немає доступу нікому сторонньому. Відсутність відповідальності. А також реалістичність процесів і повне абстрагування від довколишнього світу, можливість виправити помилку — шляхом багатьох спроб. А ще людина має змогу самостійно приймати будь-які (в рамках гри) рішення, незалежно від того, які наслідки вони матимуть.

«Комп’ютерна залежність іноді може виникати як наслідок інших недуг — депресії, шизофренії. До речі, формується вона набагато швидше, ніж будь-яка інша традиційна залежність: куріння, алкоголь, гра на гроші, наркотики, — вважає Ігор Сташевський. — Достатньо півроку або рік, аби комп’ютерна манія повністю оволоділа людиною».

Що робити батькам, близьким дитини, підлітка, які мають таку проблему? Принаймні не карати, не відключати iнтернет, не позбавляти інших задоволень, застерігають психологи. Бо такі спроби не просто марні, а й можуть зашкодити, оскільки підштовхують підлітка до втечі з дому. Батьки повинні підтримати дитину в складних життєвих обставинах, навчити вмінню регулювати власні емоції, долати кризові ситуації, будувати стосунки з ровесниками, керувати власним часом.

До кого звернутися в разі проблеми? Помічною може стати консультація лікаря-психотерапевта, психологічна корекція, спрямована на зміцнення адаптаційних можливостей людини.

КОМЕНТАР

Уляна Лущик, лікар-невропатолог, доктор медичних наук:

«Айфони з трирічного віку роблять із дитини робота»

— Велику роль у формуванні залежності від віртуального світу відіграють батьки. Недавно на відпочинку стала свідком ситуації: тато і мама приходять iз дитиною обідати в ресторан і кладуть перед нею на стіл планшет (маленький комп’ютер). Бо так «зручніше» — малюк не бігає, не заважає. І мама з татом не розуміють, що таким чином дають дитині хибний імпульс: там, де малюк має бути сконцентрований на смаку страви, з нього роблять механічного споживача їжі. Але ж і мультики чи казку, яку дитина в цей час дивиться, мозок не аналізує, бо організм сконцентрований на процесі травлення. Так формується однобічна особистість, яка не знає, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Не здивуюся, якщо дитина щоразу, сідаючи їсти, вимагатиме ввімкнути планшет. Айподи, айфони, планшети з трирічного віку — всі ці речі часто ведуть до аутизації особистості. І роблять із дитини «робота».


Повернутися
17.04.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.