БЛИЖЧЕ ДО АФРИКИ, НІЖ ДО ЄВРОПИ, АБО ЧОМУ УКРАЇНЦІ ТАКІ «ТЕПЛОКРОВНІ»

Для британця нормальна температура у помешканні +16 С. Для українця +26 С. На вулицю одягаються як капуста, а вдома – хочуть, щоб була Африка. Психологи пояснюють: так виявляється підвищена тривожність і… комплекс меншовартості

Іноземцям, які приїздять в Україну, “теплокровність” українців впадає в око. Українці півроку носять пухові куртки і не вимикають електрообігрівачів, пише “ВЗ». Це при тому, що більшість опалює помешкання газом, який (за їхніми ж словами) скоро коштуватиме як золото.

У багатьох квартирах і будинках навіть у найлютіші морози стовпчик термометра не опускається нижче +26 +28°С. Багато хто має субсидію, тож скільки доведеться заплатити у кінці місяця, не переймається. Ходить у шортах і босоніж. Для європейців — недозволена розкіш.

Приміром, у Німеччині відсутнє централізоване опалення — кожен обігріває свій дім самотужки. Економні німці спальні прогрівають максимум до +16 +18°С. Вітальні — до +20°С. Ванні кімнати — до +22°С. Гостьові — до +14 +16°С. Вважають, якщо у помешканні прохолодно, для здоров’я це — більш корисно, ніж спека та задуха. Зменшивши температуру з 24 до 20°С, німцям вдається зекономити до чверті тепла. При тому, що тамтешні домовласники використовують для обіг­ріву індивідуальних будинків біомасу, пелети з відходів деревообробки, дрова, теплові помпи і сонячні батареї. Держава всіляко підтримує бажання людей зекономити, а суспільство — негативно ставиться до марнотратників.

Британці також не покладаються на державу — самі гріють свої батареї. Діють відповідно до рекомендацій фізіологів. Нормальною температурою у приміщенні для них є +16 +18°С. Нижче +18°С вважають температурою дискомфорту. Попри це, у деяких кімнатах скручують батареї до +10°С (наприклад, у ванній, адже навідуються туди тільки зранку і ввечері — навіщо цілий день “кочегарити”?). Сплять у теплих піжамах під теплими ковдрами. У помешканні британця українець би клацав зубами від холоду. Серед 5 млн. будинків такого, де би було тепліше за +24°С, не знайдете. Британці переконані: якщо у домі — надто тепло, це підвищує ймовірність інфарктів та інсультів. Недаремно гіпертонікам сауни і лазні — протипоказані…

У Японії централізоване опалення є тільки у найбільш холодній префектурі. Решта населення гріється самостійно. Приміром, електричними килимами, які обігрівають тільки ту частину приміщення, де перебуває людина, а не всю кімнату. У ліжко японець в чому мати народила не ляже, а вбере піжаму з матеріалу, який зберігає тепло.

“Українці звикли до того, що у домі має бути тепло. Тягнеться це ще з радянських часів, коли “все було нічийне, все було моє”. Так люди відчувають, що держава ними опікується. Ті, що виросли, подорослішали при авторитарному режимі, переконані: про них подбають, за них все вирішать. Живуть за цим шаблоном — переймаються, як отримати субсидію, а не як зекономити. Молоді, яка не жила при “совку”, це не властиво”, — коментує психолог Роксолана Ортинська-Гривул.

У манері вбиратися як капуста бачить дві причини: “Людина виходить з теплого дому на вулицю, півгодини чекає на маршрутку, цілий день працює в холодному офісі. Зрозуміло, що одягатись по-літньому не буде. Але деякі люди справді надто кутаються і дітей своїх одягають у “сто одежинок”. Під гіперопікою ховається підвищена тривожність”.

“Якщо людина у минулому пережила брак чогось, то намагатиметься це компенсувати — буде більше їсти, одягати більше речей (“ховатися у шкаралупу”). Якщо попередні покоління не могли задовольнити базові потреби, страх померти голодною смертю чи замерзнути може передатися їхнім нащадкам. Але основна причина, чому так любимо тепло, криється у комплексі меншовартості, низькій самооцінці, нереалізованості, — припускає психолог Тереза Гевко. — Внутрішня незахищеність, неспокій та невпевненість перетворюють нас на марнотратників, тому й обігріваємо домівки так, що треба вікна відчиняти, бо нічим дихати… Лікується це здоровою дозою гонору (як у поляків) і нахабства (як у росіян). А ще — відповідним вихованням. Дитина змалку повинна засвоїти, що її життя — цінне, що вона — унікальна”.

Кров не гріє? Навіть улітку спите під пуховою ковдрою? Це може бути одним із симптомів гіпотиреозу (зниженої функції щитовидної залози), залізодефіцитної анемії, гіпотонії або вегетосудинної дистонії. Також це може вказувати на те, що у вас — глисти. Часом цей симптом проявляється при алергії, кандидозі, прийомі деяких ліків, а також у курців.


Повернутися
17.04.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...