«Очумілі ручки» тернопільских винахідників

Нещодавно У Тернопільському національному технічному університеті презентували безпілотний літаючий апарат.Тактичний розвідувальний літальний апарат для потреб АТО (серія «Бомко») розроблений науковцями кафедри біотехнічних систем Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя за підтримки ректора Петра Володимировича Яснія та «Ради бізнесу Тернопілля» у рамках україно-американського волонтерського проекту.

Автори проекту запевняють, що аналогів такому пристрою в Україні ще немає. Збирали його самотужки “з нуля” – експериментували і з поєднанням компонентів, і з конструкцією.

Свою розробку інженери порівнюють із пташкою. На певній висоті важко розрізнити, яструб це чи, може, горобець. Ще вище її взагалі не видно. Розвідувальний пристрій, кажуть вони, швидко піднімається поза межі, де людина його не почує і не побачить. А він може «бачити» далеко й повідомляти розвідку про виявлені об’єкти.

Необхідні деталі на зарплату українських освітян не купиш. Аби зібрати один такий літальний апарат, потрібно понад півтора тисячі доларів. Більшість деталей доводиться купувати за кордоном, хоча проблем із доставкою не виникає: це тільки питання часу і коштів, кажуть інженери.

 
 

Повернутися
26.03.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...