ДЕШЕВШЕ ВМЕРТИ, НІЖ ЛІКУВАТИСЯ…

На жаль, «чорний» жарт, винесений у заголовок, із кожним роком усе більше наближається до правди…

За даними вибіркового опитування домогосподарств Тернопільської області, пише realno.te.uaпротягом 2015 року в медичні заклади за допомогою звернулось 68,5% опитаних осіб. З них, до сімейного лікаря в поліклініку звернулось 67,7% осіб, до спеціалістів в поліклініку – 59,4%, до стоматологів у державні медичні заклади – 9,1%, до приватних стоматологів – 7,8%, послугами швидкої допомоги скористалось 3,9%.

Із осіб, які відвідували медичні заклади, кожен другий звертався по причині хвороби або проблемою зі здоров’ям, для проходження профілактичного огляду звернулось 41,5% осіб, за поновленням рецептів – 3,3%, через нещасні випадки або травми – 1,0%, з адміністративної причини (отримання документів, листа-довідки) – 0,2%.

Серед домогосподарств, у яких хто-небудь із членів протягом року потребував медичної допомоги, придбання ліків та медичного приладдя 14,7% повідомили про випадки неможливості задовільнити свої потреби. Основною причиною недоступності окремих видів медичної допомоги, придбання ліків переважна більшість вказала на занадто високу вартість ліків, послуг охорони здоров’я.


Повернутися
17.04.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...