ХРЕСНА ДОРОГА ОБ’ЄДНАЛА ТИСЯЧІ ТЕРНОПОЛЯН

Більше десяти тисяч тернополян 17 квітня вийшли на центральні вулиці Тернополя, аби пройти маршрутом Великопісної Хресної ходи. Цьогоріч захід став наймасовішим за всі роки. Молитовний захід розпочався о 16-ій годині. Після архиєрейського богослужіння, яке відправив єпископ Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ Василій Семенюк, колона вирушила від Архикатедрального собору Непорочного зачяття Пресвятої Богородиці і пройшла центральними вулицями міста.

Цьогоріч захід присвятили постраждалим від російської агресії на сході України.

"Присвячуємо Хресну дорогу всім, хто постраждав у цій війні. 2016 рік є роком Божого Милосердя. В особливий спосіб просимо милосердного Отця, щоб подав нашій країні мир. Скріпив усіх тих, хто знаходиться у великому терпінні та біді, хто втратив рідних і дах над головою", – сказав УНІАН єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ Теодор Мартинюк.

На час Хресної дороги, яка тривала три години, рух транспорту на вулицях було перекрито.

Під час Хресної ходи важкий хрест по черзі несли представники влади, духовенства, громадських організацій, місцевої інтелігенції, волонтери, матері бійців АТО, журналісти. Участь у заході також взяли священики УПЦ КП та римо-католицької церкви.

Періодично колона зупинялася і представники духовенств зачитували уривки про страждання Христа по його дорозі на Голгофу, де він був розп’ятий.

Під  час руху колони Театральним майданом молитви учасників Хресної ходи супроводжували духовні пісні хорові колективів, які зібралися на гала-концерт фестивалю духовної пісні "Я там де є благословення", який цими вихідними проходить в обласному центрі.

Хресна дорога відбувається у Тернополі щороку напередодні Великодня з метою допомогти жителям міста належно духовно підготуватися до свята Воскресіння Христового.


Повернутися
17.04.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...