Тернополяни заробляють найменше з-поміж усіх українців

Згідно даних Державної служби статистики на початку 2015 року середня заробітна плата по регіонах України склала 3455 гривень. Так, найбільшу зарплатню отримують мешканці столиці – 5385 гривень, а найменшу тернополяни – 2403 гривень.

Не далеко від Тернопільщини «втекли» наші географічні сусіди і колеги «по-нещастю» – буковинці (Чернівецька обл.), вони у цьому рейтингу – другі з кінця, отримуючи в середньому 2479 гривень за місяць праці. Для порівняння на Львівщині, що зовсім поруч, середньомісячна заробітна плата складає 2905 гривень, на Рівненщині – 2898 гривень, івано-франківці мають 2816 гривень, що в середньому на 400-500 гривень більше, ніж на Тернопіллі.

Куди райдужніша ситуація на Сході. Якщо не брати до уваги зарплати населення тієї частини, де проводиться АТО, а також тимчасового окупованого Криму та м. Севастополь, то на Донеччині середньомісячна заробітна плата складає 4359 гривень, у Дніпропетровській області – 3735 гривень. Непоганими (в порівнянні з нашими) місячними доходами можуть похизуватися працівники Запорізького краю – 3441 грн/міс, Київщини – 3381 грн/міс та Миколаївщини – 3326 грн/міс. Більшість областей отримують щомісячну заробітну плату, яка коливається в межах від 2500 до 3455 гривень.

«Зарплатна карта України» вкотре демонструє реальне фінансове становище регіонів нашої держави, де Тернопілля як було, так і залишається на останній сходинці за рівнем доходів.

За матеріалами http://ternopoliany.te.ua

 
 

Повернутися
26.03.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...