ЩО ВИРОСТИВ, ТЕ Й З'ЇВ

Берлінський супермаркет Metro встановив у своєму торговельному залі ферму, на якій росте зелень і трави.

Ферма має вигляд вертикальних ящиків із прозорими стінами, повідомляє Mashable.

Стартап назвали Infarm. Свіжі місцеві трави ростуть тут 365 днів на рік.

Компанія-розробник боксів каже, що вони дуже ефективні, тож їх можуть дозволити собі навіть невеличкі магазини.

Рослини зростають не на ґрунті, а на гідропонній основі, тобто під ними є шар води, збагачений поживними речовинами і киснем. Угорі розташовано LED-світильники, які імітують сонячне світло.

Infarm також використовує мікросенсори, котрі передають дані щодо того, чи умови у боксі є прийнятними для рослин.

Засновник і керівник компанії Ереш Галонська розповідає, що подорожував світом, аби побувати у тих спільнотах, де живуть за правилом "що виростив, те й їстимеш". Відтоді цей девіз став частиною його життя.

"Я дізнався, що вирощувати їжу — це потужний і природній досвід. Коли вживаєш справді свіжі овочі, ти миттєво розумієш, наскільки вони смачніші та здоровіші, ніж решта з вирощеного. Коли я повернувся до своєї квартири у місті, відчуття свободи і свіжості дуже швидко зникло через урбаністичний хаос навколо. Я прагнув знайти шматочок землі", — каже підприємець.

Потім він вирішив звернутися до методу гідропоніки.

Він подивився уроки на YouTube, побудував гідропонну систему труб у своїй вітальні, яка вже за місяць стала "джунглями зі смачними овочами".

"У Берліні саме був лютий, надворі було холодно й сніжно, а всередині у мене були овочі", —втішається чоловік.

Тепер він сподівається спричинити революцію "міських вертикальних ферм".

У 2013 році схожий експеримент зробила американська мережа супермаркетів Whole Foods, розташувавши город на даху магазинів у Брукліні та в інший районах Нью-Йорка.

Увесь рік мережа вирощує овочі без пестицидів.


Повернутися
10.04.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...