Історія, що повстала з-під землі

17 березня у Козівському районі випадково знайшли архів повстанців, який містить близько 950 документів. Бідон з документами був закопаний восени 1946 року, розповів керівник архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій Усач.

Унікальність архіву полягає в тому, що документи добре збереглися, незважаючи на те, що пролежали в землі 66 років. Знайдені документи дозволяють побачити, як вели боротьбу повстанці, які методи вони застосовували, як вели допити, як велися бої. Важливість відкриття і в тому, що багато людей зможуть дізнатися про долю загиблих повстанців, адже серед документів є списки загиблих та декілька бібліографічних довідок.

«До нас донині звертаються рідні повстанців, які хочуть знати, як вони загинули. У цих документах багато про кого можна знайти інформацію. В архіві є 113 некрологів на 119 осіб. Там є всі біографічні дані, починаючи від дати народження і закінчуючи, звичайно, загибеллю», - розповідає Андрій Усач.

Уже через деякий час електронний варіант матеріалів можна буде переглянути на сайті Електронного архіву визвольного руху avr.org.ua. Наразі документи реставрують та досліджують архівісти.

 
 

Повернутися
26.03.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.