Історія, що повстала з-під землі

17 березня у Козівському районі випадково знайшли архів повстанців, який містить близько 950 документів. Бідон з документами був закопаний восени 1946 року, розповів керівник архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій Усач.

Унікальність архіву полягає в тому, що документи добре збереглися, незважаючи на те, що пролежали в землі 66 років. Знайдені документи дозволяють побачити, як вели боротьбу повстанці, які методи вони застосовували, як вели допити, як велися бої. Важливість відкриття і в тому, що багато людей зможуть дізнатися про долю загиблих повстанців, адже серед документів є списки загиблих та декілька бібліографічних довідок.

«До нас донині звертаються рідні повстанців, які хочуть знати, як вони загинули. У цих документах багато про кого можна знайти інформацію. В архіві є 113 некрологів на 119 осіб. Там є всі біографічні дані, починаючи від дати народження і закінчуючи, звичайно, загибеллю», - розповідає Андрій Усач.

Уже через деякий час електронний варіант матеріалів можна буде переглянути на сайті Електронного архіву визвольного руху avr.org.ua. Наразі документи реставрують та досліджують архівісти.

 
 

Повернутися
26.03.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...