Історія, що повстала з-під землі

17 березня у Козівському районі випадково знайшли архів повстанців, який містить близько 950 документів. Бідон з документами був закопаний восени 1946 року, розповів керівник архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій Усач.

Унікальність архіву полягає в тому, що документи добре збереглися, незважаючи на те, що пролежали в землі 66 років. Знайдені документи дозволяють побачити, як вели боротьбу повстанці, які методи вони застосовували, як вели допити, як велися бої. Важливість відкриття і в тому, що багато людей зможуть дізнатися про долю загиблих повстанців, адже серед документів є списки загиблих та декілька бібліографічних довідок.

«До нас донині звертаються рідні повстанців, які хочуть знати, як вони загинули. У цих документах багато про кого можна знайти інформацію. В архіві є 113 некрологів на 119 осіб. Там є всі біографічні дані, починаючи від дати народження і закінчуючи, звичайно, загибеллю», - розповідає Андрій Усач.

Уже через деякий час електронний варіант матеріалів можна буде переглянути на сайті Електронного архіву визвольного руху avr.org.ua. Наразі документи реставрують та досліджують архівісти.

 
 

Повернутися
26.03.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.