ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №62

Про інформаційну війну говорять всі, кому не лінь. Щоденно  рядові диванних сотень вправляються у риториці, ламаючи списи в суперечках про те, хто повинен протистояти цій загрозі, відключати чи не відключати телеканали, блокувати чи не блокувати сайти, дотувати чи не дотувати українське книговидавництво, квотувати чи не квотувати українську музику... І, нарешті, сакраментальне "куди дивиться міністерство культури?"  Як тут не згадати класика із його «коли я чую слово «культура», моя рука тягнеться до автомата…»

Якщо міністерство культури існує,  його існування має бути чимось обґрунтоване. Обґрунтування має бути одне – це культурна політика, яку проводить держава. Стосовно України, то наше міністерство культури не виконує жодної функції. Не кажучи вже про такі «високі» поняття, як «культурна політика». Тому в нашій країні його потрібно ліквідувати, як рецидив совка і  пам’ятник Леніну. Порожній глек запрошує, а от глек без дна нікому не потрібен.

Так само, як наш народ, як показали події останніх кількох років, вміє чудово самоорганізуватися, наша культура (знову ж таки, як показали події останніх кількаста років), вміє самозцілюватися. І єдина допомога, яку вона для цього «ефекту Фенікса» потребує—не заважати.

Але коли нам, українцям,  дорікають  надмірною «українськістю» — нібито нетерпимістю і нетолерантністю ( Це ж треба! В Україні українські співаки співають українською! Гдє-ета-відано!  Тобто— російською — ок. Англійською — ок. А українською в Україні – «оголтєлий» націоналізм. Сьогодні квоти на українські пісні на радіо, а завтра ще, чого доброго, держслужбовців заставлять українську вивчити…), ми пояснюємо, що це від болю. Коли ріжуть по живому, то людина кричить.

Письменник і казкар Сашко Лірник розповів про унікальну козацьку ікону, яка збереглася до наших днів. На ній не зображено жодного святого  чи апостола. На ній намальований птах, який роздирає дзьобом собі груди, видовбує собі серце і годує ним маленьких пташенят , що порозкривали внизу свої ротики. І напис : "Яко птах, груди свої роздираємо, і народ свій, яко пташенят, кровію своєю годуємо!"

Птахові боляче, він мабуть кричить і плаче, але пташенята виживуть.

Потім, після війни будемо розсипати перли терпимості і толерантності.


Повернутися
01.04.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.