ПЛАТАНИ, КАТАЛЬПИ ТА КЛЕНИ — УСЕ, АБИ МІСТО БУЛО ЗЕЛЕНИМ…

Аби Тернопіль і далі залишався одним із найзеленіших міст України, в парку Шевченка висадили півсотні дерев. Очі містян милуватимуть павловнії, катальпи, платани та клени. Вони поступово замінять численні тополі, через які чимало тернополян скаржаться на алергію.

 Парк імені Тараса Шевченка збагатився на кілька десятків платанів, павловній, гостролистих кленів та унікальних скандинавських горобин.   Вперше, як повідомив начальник відділу благоустрою та екології управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології ТМР Олег Соколовський, в історії нашого міста висадили 10 дерев породи горобина скандинавська. Вона досить морозостійка та не потребує значного поливу. За словами фахівця, ягоди на цій породі дерев тримаються дуже довго, вони насичено червоні і мають крупні грона. Відтак, коли горобина заплодоносить, то являтиме собою своєрідний вінок з кетягів.

 Побільшало в парку платанів, які ростуть сотні років та не мають кори. Також, досадили на «Острівку закоханих» павловнії або ж, як їх ще називають «Адамові дерева». Нагадаємо, що висадку павловній на «Острові» було здійснено у квітні 2015 року, та, на жаль, дерева постраждали від рук недобросовісних тернополян. Якщо цього разу тернополяни не зашкодять, то вже у найближчі роки можна буде побачити справжній у «фіолетовий вибух», оскільки павловнії ростуть доволі швидко та рясно цвітуть. Однак, аби «фіолетовий вибух» відбувся, потрібно, щоб дерева не нищили вандали.

 Для цього уже незабаром біля кожного саджанця встановлять активандальну огорожу.


Повернутися
01.04.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...