ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №61

Париж, Стамбул, Анкара, Брюссель…Останнім часом все частіше доводиться чути стару як світ фразу: "Світ уже не буде таким, як раніше". Її повторюють як мантру, як суворе нагадування самим собі, що теракти змінили наше ставлення до життя, один до одного, до символів свободи й безпеки.

 Так, світ уже змінювався до невпізнання й раніше, а для нашої країни він давно став іншим, хоча всі роблять вигляд, що шрами на нашому обличчі непомітні... Однак ми не втратили здатності співпереживати тим, кого спіткав страшний монстр, ім'я якого — терор. І головна його мета — травмувати не людські тіла, а людські душі.

Ті, хто це зробив, дали нам усім зрозуміти, що бути громадянином світу небезпечно: літати на Червоне море небезпечно, сидіти в паризькому кафе — небезпечно, ходити на велелюдні мітинги чи матчі  — небезпечно. Вони хочуть змусити нас полюбити безпечну самотність. І всьому причиною страх.   А страх, у свою чергу, викликає гнів, ненависть і агресію.

Терористи хочуть, щоб ми боялися невідомого зла. Але у Священному писанні заборонено боятися невідомого. Але Бог заборонив уособлювати зло.

Нас мають об’єднувати не страх з ненавистю, а добра воля і людяність. Допомога іншим — це теж ресурс, який дає можливість не запанікувати.Психологи давно помітили, що, коли людина допомагає іншим, вона й сама швидше  заспокоюється.

 Життя не дає нам стовідсоткових гарантій, і в будь-який момент може статися щось неприємне і навіть непоправне. Світ крихкий, і ми смертні.Ми не знаємо, скільки нам відпущено і що нас очікує завтра. Можливо, саме це й дає нам віру в те, що ми будемо жити. Жити і не боятися. 


Повернутися
26.03.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.