ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №61

Париж, Стамбул, Анкара, Брюссель…Останнім часом все частіше доводиться чути стару як світ фразу: "Світ уже не буде таким, як раніше". Її повторюють як мантру, як суворе нагадування самим собі, що теракти змінили наше ставлення до життя, один до одного, до символів свободи й безпеки.

 Так, світ уже змінювався до невпізнання й раніше, а для нашої країни він давно став іншим, хоча всі роблять вигляд, що шрами на нашому обличчі непомітні... Однак ми не втратили здатності співпереживати тим, кого спіткав страшний монстр, ім'я якого — терор. І головна його мета — травмувати не людські тіла, а людські душі.

Ті, хто це зробив, дали нам усім зрозуміти, що бути громадянином світу небезпечно: літати на Червоне море небезпечно, сидіти в паризькому кафе — небезпечно, ходити на велелюдні мітинги чи матчі  — небезпечно. Вони хочуть змусити нас полюбити безпечну самотність. І всьому причиною страх.   А страх, у свою чергу, викликає гнів, ненависть і агресію.

Терористи хочуть, щоб ми боялися невідомого зла. Але у Священному писанні заборонено боятися невідомого. Але Бог заборонив уособлювати зло.

Нас мають об’єднувати не страх з ненавистю, а добра воля і людяність. Допомога іншим — це теж ресурс, який дає можливість не запанікувати.Психологи давно помітили, що, коли людина допомагає іншим, вона й сама швидше  заспокоюється.

 Життя не дає нам стовідсоткових гарантій, і в будь-який момент може статися щось неприємне і навіть непоправне. Світ крихкий, і ми смертні.Ми не знаємо, скільки нам відпущено і що нас очікує завтра. Можливо, саме це й дає нам віру в те, що ми будемо жити. Жити і не боятися. 


Повернутися
26.03.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...