ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №61

Париж, Стамбул, Анкара, Брюссель…Останнім часом все частіше доводиться чути стару як світ фразу: "Світ уже не буде таким, як раніше". Її повторюють як мантру, як суворе нагадування самим собі, що теракти змінили наше ставлення до життя, один до одного, до символів свободи й безпеки.

 Так, світ уже змінювався до невпізнання й раніше, а для нашої країни він давно став іншим, хоча всі роблять вигляд, що шрами на нашому обличчі непомітні... Однак ми не втратили здатності співпереживати тим, кого спіткав страшний монстр, ім'я якого — терор. І головна його мета — травмувати не людські тіла, а людські душі.

Ті, хто це зробив, дали нам усім зрозуміти, що бути громадянином світу небезпечно: літати на Червоне море небезпечно, сидіти в паризькому кафе — небезпечно, ходити на велелюдні мітинги чи матчі  — небезпечно. Вони хочуть змусити нас полюбити безпечну самотність. І всьому причиною страх.   А страх, у свою чергу, викликає гнів, ненависть і агресію.

Терористи хочуть, щоб ми боялися невідомого зла. Але у Священному писанні заборонено боятися невідомого. Але Бог заборонив уособлювати зло.

Нас мають об’єднувати не страх з ненавистю, а добра воля і людяність. Допомога іншим — це теж ресурс, який дає можливість не запанікувати.Психологи давно помітили, що, коли людина допомагає іншим, вона й сама швидше  заспокоюється.

 Життя не дає нам стовідсоткових гарантій, і в будь-який момент може статися щось неприємне і навіть непоправне. Світ крихкий, і ми смертні.Ми не знаємо, скільки нам відпущено і що нас очікує завтра. Можливо, саме це й дає нам віру в те, що ми будемо жити. Жити і не боятися. 


Повернутися
26.03.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.