ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №61

Париж, Стамбул, Анкара, Брюссель…Останнім часом все частіше доводиться чути стару як світ фразу: "Світ уже не буде таким, як раніше". Її повторюють як мантру, як суворе нагадування самим собі, що теракти змінили наше ставлення до життя, один до одного, до символів свободи й безпеки.

 Так, світ уже змінювався до невпізнання й раніше, а для нашої країни він давно став іншим, хоча всі роблять вигляд, що шрами на нашому обличчі непомітні... Однак ми не втратили здатності співпереживати тим, кого спіткав страшний монстр, ім'я якого — терор. І головна його мета — травмувати не людські тіла, а людські душі.

Ті, хто це зробив, дали нам усім зрозуміти, що бути громадянином світу небезпечно: літати на Червоне море небезпечно, сидіти в паризькому кафе — небезпечно, ходити на велелюдні мітинги чи матчі  — небезпечно. Вони хочуть змусити нас полюбити безпечну самотність. І всьому причиною страх.   А страх, у свою чергу, викликає гнів, ненависть і агресію.

Терористи хочуть, щоб ми боялися невідомого зла. Але у Священному писанні заборонено боятися невідомого. Але Бог заборонив уособлювати зло.

Нас мають об’єднувати не страх з ненавистю, а добра воля і людяність. Допомога іншим — це теж ресурс, який дає можливість не запанікувати.Психологи давно помітили, що, коли людина допомагає іншим, вона й сама швидше  заспокоюється.

 Життя не дає нам стовідсоткових гарантій, і в будь-який момент може статися щось неприємне і навіть непоправне. Світ крихкий, і ми смертні.Ми не знаємо, скільки нам відпущено і що нас очікує завтра. Можливо, саме це й дає нам віру в те, що ми будемо жити. Жити і не боятися. 


Повернутися
26.03.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.