АНЕКДОТИ №61

Тесть, лежачи на операційному столі, перед операцією, яку проводить його зять-хірург:

— Синку, не забувай, якщо зі мною що-небудь станеться, твоя теща неодмінно захоче переїхати до тебе.

* * *

Худенький інтелігент повертається додому, а дружина в ліжку з коханцем-велетнем два метри зростом.

Інтелігент, дістаючи пістолет:

— Це добре, що ви такий великий, а то я окуляри на роботі забув.

* * *

— Лікарю, у моєї дружини зник голос. Що робити?

— Спробуйте сьогодні повернутися додому о третій годині ночі.

* * *

Не люблю напиватися в присутності дружини — страшно бачити, як їх стає дві!

****

Дивиться батько щоденник дочки, а там зауваження, що дочка постійно говорить, і обіцяє вжити заходів.

— Батько розписується у щоденнику і робить приписку: «Якщо ваші заходи допоможуть, неодмінно повідомте. Я їх випробую на своїй дружині».

* * *

— Скажіть, таблетки для схуднення ви їсте?

— Так!

— Скільки?

— Поки не наїмся!

* * *

Розмовляють два одесити:

— От раніше життя було, йдеш по Дерибасівській, бачиш вивіску «Рабинович і син», заходиш — зліва м’ясо, праворуч ковбаса. А тепер що?

— А тепер йдеш, бачиш вивіску «М’ясо». Заходиш, зліва Рабинович, праворуч син.

* * *

— Учора цікаві написи читав: «Тут був Вася, тут був Коля».

— Звичайні написи, що в них цікавого?

— Так я їх усередині своєї шафи читав.

***

Плаче мужик на цвинтарі:

— Навіщо ти так рано помер?

Перехожий:

— Ваш родич?

— Ні, це перший чоловік моєї дружини.

* * *

— Рабиновичу, чому ви подали на розлучення? Адже ви прожили з дружиною 20 років!

— Ваша честь, ви вважаєте, що я ще мало постраждав?

* * *

Жінка скаржиться подрузі:

— Кутузов Москву спалив — і він герой! А я лише котлети спалила — так я дурепа криворука!

* * *

— Софочко, і де ти зникла?

— Я вчора ходила по магазинах.

— Шопінг?

— З такою зарплатою — зирінг!

 


Повернутися
26.03.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.