АНЕКДОТИ №61

Тесть, лежачи на операційному столі, перед операцією, яку проводить його зять-хірург:

— Синку, не забувай, якщо зі мною що-небудь станеться, твоя теща неодмінно захоче переїхати до тебе.

* * *

Худенький інтелігент повертається додому, а дружина в ліжку з коханцем-велетнем два метри зростом.

Інтелігент, дістаючи пістолет:

— Це добре, що ви такий великий, а то я окуляри на роботі забув.

* * *

— Лікарю, у моєї дружини зник голос. Що робити?

— Спробуйте сьогодні повернутися додому о третій годині ночі.

* * *

Не люблю напиватися в присутності дружини — страшно бачити, як їх стає дві!

****

Дивиться батько щоденник дочки, а там зауваження, що дочка постійно говорить, і обіцяє вжити заходів.

— Батько розписується у щоденнику і робить приписку: «Якщо ваші заходи допоможуть, неодмінно повідомте. Я їх випробую на своїй дружині».

* * *

— Скажіть, таблетки для схуднення ви їсте?

— Так!

— Скільки?

— Поки не наїмся!

* * *

Розмовляють два одесити:

— От раніше життя було, йдеш по Дерибасівській, бачиш вивіску «Рабинович і син», заходиш — зліва м’ясо, праворуч ковбаса. А тепер що?

— А тепер йдеш, бачиш вивіску «М’ясо». Заходиш, зліва Рабинович, праворуч син.

* * *

— Учора цікаві написи читав: «Тут був Вася, тут був Коля».

— Звичайні написи, що в них цікавого?

— Так я їх усередині своєї шафи читав.

***

Плаче мужик на цвинтарі:

— Навіщо ти так рано помер?

Перехожий:

— Ваш родич?

— Ні, це перший чоловік моєї дружини.

* * *

— Рабиновичу, чому ви подали на розлучення? Адже ви прожили з дружиною 20 років!

— Ваша честь, ви вважаєте, що я ще мало постраждав?

* * *

Жінка скаржиться подрузі:

— Кутузов Москву спалив — і він герой! А я лише котлети спалила — так я дурепа криворука!

* * *

— Софочко, і де ти зникла?

— Я вчора ходила по магазинах.

— Шопінг?

— З такою зарплатою — зирінг!

 


Повернутися
26.03.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...