ПЕРШИЙ — ПІШОВ!

На Тернопільщині обрали першого старосту

 Першого старосту обрано в Тернопільській області. 13 березня відбулися вибори старости у с. Угрині Чортківського району Тернопільської області. Населений пункт входить до складу Заводської селищної громади.  

 Сайт ЦВК повідомляє, що на посаду старости обрано безпартійного самовисуванця Володимира Івановича Касприка, 1979 року народження.

За інформацією Офісу реформ, старосту обирають у населених пунктах, котрі не визначені адмінцентрами. Строк повноважень у нього такий же, як і у місцевої ради.

 Староста є посадовою особою місцевого самоврядування, котрий:
1) представляє інтереси жителів села, селища у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради;
2) сприяє жителям села, селища у підготовці документів, що подаються до органів місцевого самоврядування;
3) бере участь у підготовці проекту бюджету територіальної громади в частині фінансування програм, що реалізуються на території відповідного села, селища;
4) вносить пропозиції до виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради з питань діяльності на території відповідного села, селища виконавчих органів сільської, селищної, міської ради, підприємств, установ, організацій комунальної форми власності та їх посадових осіб;
5) здійснює інші обов’язки, визначені Положенням про старосту.
Положення про старосту затверджується сільською, селищною, міською радою відповідної об’єднаної територіальної громади.
У Положенні визначаються права і обов’язки старости, порядок його звітності, інші питання, пов’язані з діяльністю старости.

Наступні вибори старост на Тернопільщині відбудуться 17 квітня та 22 травня 2016 року.


Повернутися
26.03.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...