ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №60

Жити стає все важче, війна триває все довше, грошей стає все менше, прекрасні перспективи все віддаленіші... Ви розчаровані? Якщо так, то… чудово!

Колись Ніцше писав: “Якщо я за день не втратив жодної ілюзії, то день прожито даремно”.   

Запитання — риторичні а чи й ні — про те, що  нам дав Майдан, символізують  пошук скороченого, заасфальтованого, проторованого (найкраще-кимось) шляху до вказівника"Щастя – туди".

Чи переінакшив нас Майдан? Може, він навіки залишився чи то переосмисленим досвідом, чи то емоцією, чи точкою неповернення в наших серцях? А можливо, нічого не змінилося?

 Загальне "та нічого не змінилося!" у суспільній думці пригнічує. З одного боку.

Але з іншого – хіба така позиція не є чудовою альтернативою вічному "стало гірше"!? Нехай це звучить як оптимізм. Ми маємо на нього підстави.

  А Майдан… Майдан не став черговим розчаруванням. Він став черговою школою розчарування, через яку має пройти будь-яке покоління. Покоління тих, хто вірить, що можна щось швидко змінити на краще, наприклад, масовими акціями.  

Ми сплутали Майдан-революцію і Майдан-еволюцію.  Майдан-еволюція – це Майдан на кожному клаптику української землі, у кожній хаті, у кожному дворі, у свідомості кожного українця. Це зміна не облич, а правил гри. Коли кожна крапля в океані стає чистою. Це всебічний контроль влади, за якого і народ, і влада стають кращими. Не може бути ізольованої зміни у владі, адже влада  не зміниться без зміни суспільства. Влада не зміниться, якщо суспільство втомиться наполягати на змінах.

І хоча цінності мешканців "нашої-хати-скраю" змінюються повільно, швидко змінюється світ навколо – "край" сам стає епіцентром подій, і тут уже годі відсидітися збоку.

А якщо чесно, нині про Майдан і те, що він змінив, мало хто згадує. Це минуле. Нині думки людей зосереджені на „сьогодні” нашої країни.  А вона — є. І в неї є ми.  І те, що не вбило нас, зробить сильнішими наших дітей.


Повернутися
19.03.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.