ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №60

Жити стає все важче, війна триває все довше, грошей стає все менше, прекрасні перспективи все віддаленіші... Ви розчаровані? Якщо так, то… чудово!

Колись Ніцше писав: “Якщо я за день не втратив жодної ілюзії, то день прожито даремно”.   

Запитання — риторичні а чи й ні — про те, що  нам дав Майдан, символізують  пошук скороченого, заасфальтованого, проторованого (найкраще-кимось) шляху до вказівника"Щастя – туди".

Чи переінакшив нас Майдан? Може, він навіки залишився чи то переосмисленим досвідом, чи то емоцією, чи точкою неповернення в наших серцях? А можливо, нічого не змінилося?

 Загальне "та нічого не змінилося!" у суспільній думці пригнічує. З одного боку.

Але з іншого – хіба така позиція не є чудовою альтернативою вічному "стало гірше"!? Нехай це звучить як оптимізм. Ми маємо на нього підстави.

  А Майдан… Майдан не став черговим розчаруванням. Він став черговою школою розчарування, через яку має пройти будь-яке покоління. Покоління тих, хто вірить, що можна щось швидко змінити на краще, наприклад, масовими акціями.  

Ми сплутали Майдан-революцію і Майдан-еволюцію.  Майдан-еволюція – це Майдан на кожному клаптику української землі, у кожній хаті, у кожному дворі, у свідомості кожного українця. Це зміна не облич, а правил гри. Коли кожна крапля в океані стає чистою. Це всебічний контроль влади, за якого і народ, і влада стають кращими. Не може бути ізольованої зміни у владі, адже влада  не зміниться без зміни суспільства. Влада не зміниться, якщо суспільство втомиться наполягати на змінах.

І хоча цінності мешканців "нашої-хати-скраю" змінюються повільно, швидко змінюється світ навколо – "край" сам стає епіцентром подій, і тут уже годі відсидітися збоку.

А якщо чесно, нині про Майдан і те, що він змінив, мало хто згадує. Це минуле. Нині думки людей зосереджені на „сьогодні” нашої країни.  А вона — є. І в неї є ми.  І те, що не вбило нас, зробить сильнішими наших дітей.


Повернутися
19.03.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…