СКАЖИ МЕНІ, ХТО ТВІЙ ШЕФ… І Я ВИЗНАЧУ РІВЕНЬ ТВОГО СТРЕССУ!

Учені з університету Мічигану, які вивчали взаємини в трудових колективах, прийшли до несподіваного відкриття. Віддавна відомо, що несправедливість керівника пригнічує підлеглих. Але, як з’ясувалося, постійні несправедливі прискіпування з боку шефа викликають у співробітників менший стрес, ніж зауваження керівника, чий настрій постійно змінюється.

Дослідження, яке було опубліковано в журналі Academy of Management Journal, включало в себе лабораторний експеримент, у ході якого відстежували серцевий ритм учасників, а також опитування співробітників і керівників 95 підприємств, які представляють різні сфери діяльності.

На першому етапі в експерименті брали участь 160 студентів коледжу, яких розділили на дві групи і попросили зайнятися стандартною роботою в різних кімнатах. Кожній групі сказали, що їх оцінюватиме студент із сусідньої кімнати, проте всі оціночні судження з приводу дій учасників висловлювали самі дослідники. З однією третиною студентів завжди обходилися справедливо, ще з однією — завжди несправедливо, а інших учасників експерименту вчені хвалили і лаяли хаотично і недоречно.

Відтак під час дослідження з’ясувалося, що «хаотичний» керівник викликає значно більший стрес у співробітників, ніж стабільно несправедливий. Результати підтвердилися і в процесі польового дослідження — дослідники три тижні працювали пліч-о-пліч із рядовими співробітниками компаній та їхнім начальством.

Коментуючи результати дослідження, автори закликали керівників не забувати, що найвищу продуктивність і найнижчий рівень стресу продемонстрували співробітники, які отримували тільки справедливі відгуки про свою роботу. Вчені також переконані, що сучасним лідерам варто робити акцент на самодисципліну, уважність і аналітичне мислення, аби давати справедливі відгуки і вести команду до успіху.


Повернутися
19.03.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...