Звернення Андрія Закревського №9

Нарешті ми всі дочекалися весни. Знову у нас є цілих вісім місяців, щоб підготуватися до зими. За мінімальними підрахунками, щоб не втратити видобуток природного газу, нам необхідно пробурити 500 тисяч метрів свердловин. Але хто це буде робити?

Приватні компанії цього робити не будуть, тому що уряд збільшив податки і не дозволив розвиватися закордонним інвесторам. Пішли навіть такі гіганти як Шелл і Шеврон, що й казати про невеликі компанії?..

Державні компанії збирають гроші, а потім передають їх Газпрому: ціну для населення підвищують, а у державних компаній продовжують купувати газ по три з половиною сотні гривень. Хороші реформи: замість того, щоб дорого купувати газ у приватних і державних компаній - НАК Нафтогаз купує його у Газпрому.

Знову ми дочекалися весни і нічого не посадили на своїй землі. Великі рівні поля обробляються механічним способом, не даючи селу роботи. А городи і маленькі схили, на яких в сусідніх Польщі та Франції примудряються садити сади і виноградники, вирощувати ягоди, у нас стоять порожніми.

У Канаді, прямо на Ніагарському водоспаді, ще не закінчилася зима. У невеликих винокурнях дозріває вино. Поруч з кожним будинком - виноградник або сад, маленький, на половину гектара. У гаражі - три автомобілі. На складі - пара тисяч пляшок вина на продаж, або кілька тисяч баночок із джемом.

Не знаю, може, у них на Ніагарі каміння краще родить, або мороз, від якого вперше за півстоліття замерз водоспад, якийсь не такий як у нас?..

Може, уся річ в людях? Може, у них на руках по десять пальців? Ні! Начебто такі, як ми. Навіть говорять українською.

Привіз сьогодні в Швейків триста саджанців, переорав землю, завтра буду садити фруктовий сад. Поруч у сусідів - порожній город, питаю: будете на ньому щось робити? Ні. Може, мені віддасте - я сад посаджу? Ні. Нехай дітям буде.

Що дітям буде? Порожня земля?

 
 

Повернутися
26.03.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.