ЩО КРАЩЕ: СВЕРДЛОВИНА ЧИ КРИНИЦЯ?

Більшість сіл не мають «проблем» з центральним водогоном. Його просто немає. Кожному власнику приходиться самому дбати про водозабезпечення. Для новобудов переважно вибирають свердловину. Виходить недешево, але вода, кажуть, чистіша, та й передбачається більше поступлення води. Є тут свої «за» та «проти», пише EcoTown.

 Для сімейного будинку при автономному водопостачанні, враховуючи господарські потреби і поливи (до 1-2 м3 добової потреби) підійде колодязь за наявності водоносного горизонту від 5 до 20 метрів.

 Досить часто питання вибору способу отримання води вирішується наявністю чи відсутністю певної суми в гаманці. Невелика криниця – дешевша за свердловину.

 Криничні кільця можуть прослужити і 50 років. З певною періодичністю приходиться боротися із замуленням. Чистити свердловину складніше і ремонт в цьому випадку дорожчий. При влаштуванні свердловини потрібна важка техніка, котра повинна заїхати на потрібну ділянку, а це може потягнути за собою розбирання парканів, руйнування клумб або городу чи доріжки.

 Криницю варто копати взимку і восени, коли грунтові води нижчі. В інший час, особливо навесні можна серйозно помилитися з глибиною криниці, попавши на високі грунтові води, і криниця може стати сухою влітку.

 Криничний варіант не є екологічно безпечним. Адже на ту глибину, з котрої беруть воду попадають і відходи людської діяльності, злегка відфільтровані ґрунтом. Весною, після дощів в криницю може поступати і частина дощових вод, що робить воду каламутною. Тоді потрібна дезінфекція криниці. Потрібно постійно відбирати воду з криниці, щоб вона не застоювалася, а колодязь не замулювався.

 При отриманні води із свердловини необхідно провести лабораторний аналіз, щоб зрозуміти наявність солей, різних домішок та взнати твердість води. Без цього аналізу виникають серйозні проблеми для здоров’я мешканців, а також в роботі насосів, водонагрівачі і навіть при використанні посуду.


Повернутися
19.03.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...