Повертайся, солдате, живим

Я дякую,солдате,за життя,

Що я живу без куль над головою.

І я думками завжди там з тобою,

За те, що  надію маю в майбуття.


Я дякую,солдате, і за те

Що маю те,чого немає в тебе.

Домівку теплу, сонечко ясне,

Блакитне, мирне українське небо.


Я дякую, солдате, що стоїш

В передовій за рідну Україну.

За те, що чесний бій ведеш

І захищаєш неньку-Батьківщину.


Стоїш, щоб сльози матерів

не лились,

Хоч рідна мати тужить уночі.

Вона героя свого дожидає,

Його чекає, у надіях живучи.


Я помолюсь за тебе,мій солдате,

Хай Бог оберігає у біді,

Бо на війні таких, як ти багато

І всі вони герої молоді.


Тобі, солдате, я завдячую життям.

Настане мир, ви цього

дочекайтесь!

Одного лиш ми просимо усі:

«Додому, рідні, ви живими повертайтесь!»


***


Тату, я чекаю,

Я чекаю на вісточку від тебе.

Лиш вернися живим,

А більшого щастя мені не треба.

В мами сльоза на очах,

Сльоза на очах не висихає.

Біль розриває їй серце,

Бо як жити без тебе не знає.

Молюся я, Боже, допоможи

І мого тата захисти.

Ти захисти його від зла,

Щоб не росла я сирота.

Бо хто поцілує, приголубить,

пригорне донечку свою?

Вернися, тату, я благаю!

Я на колінах Господа прошу.

Ти знаєш, тату, як мені тебе

не вистачає...

Ти знаєш, тату, як сильно тебе

я люблю.

І нічого в світі мені не потрібно

Лиш би голос твій чути,

І ласку відчути твою.

Діана Яцишин,
учениця 10-А  класу
Монастириської ЗОШ
І-ІІІ ступенів.
 

Повернутися
19.03.2015
Категорія: Наголос
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.