Повертайся, солдате, живим

Я дякую,солдате,за життя,

Що я живу без куль над головою.

І я думками завжди там з тобою,

За те, що  надію маю в майбуття.


Я дякую,солдате, і за те

Що маю те,чого немає в тебе.

Домівку теплу, сонечко ясне,

Блакитне, мирне українське небо.


Я дякую, солдате, що стоїш

В передовій за рідну Україну.

За те, що чесний бій ведеш

І захищаєш неньку-Батьківщину.


Стоїш, щоб сльози матерів

не лились,

Хоч рідна мати тужить уночі.

Вона героя свого дожидає,

Його чекає, у надіях живучи.


Я помолюсь за тебе,мій солдате,

Хай Бог оберігає у біді,

Бо на війні таких, як ти багато

І всі вони герої молоді.


Тобі, солдате, я завдячую життям.

Настане мир, ви цього

дочекайтесь!

Одного лиш ми просимо усі:

«Додому, рідні, ви живими повертайтесь!»


***


Тату, я чекаю,

Я чекаю на вісточку від тебе.

Лиш вернися живим,

А більшого щастя мені не треба.

В мами сльоза на очах,

Сльоза на очах не висихає.

Біль розриває їй серце,

Бо як жити без тебе не знає.

Молюся я, Боже, допоможи

І мого тата захисти.

Ти захисти його від зла,

Щоб не росла я сирота.

Бо хто поцілує, приголубить,

пригорне донечку свою?

Вернися, тату, я благаю!

Я на колінах Господа прошу.

Ти знаєш, тату, як мені тебе

не вистачає...

Ти знаєш, тату, як сильно тебе

я люблю.

І нічого в світі мені не потрібно

Лиш би голос твій чути,

І ласку відчути твою.

Діана Яцишин,
учениця 10-А  класу
Монастириської ЗОШ
І-ІІІ ступенів.
 

Повернутися
19.03.2015
Категорія: Наголос
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...