Повертайся, солдате, живим

Я дякую,солдате,за життя,

Що я живу без куль над головою.

І я думками завжди там з тобою,

За те, що  надію маю в майбуття.


Я дякую,солдате, і за те

Що маю те,чого немає в тебе.

Домівку теплу, сонечко ясне,

Блакитне, мирне українське небо.


Я дякую, солдате, що стоїш

В передовій за рідну Україну.

За те, що чесний бій ведеш

І захищаєш неньку-Батьківщину.


Стоїш, щоб сльози матерів

не лились,

Хоч рідна мати тужить уночі.

Вона героя свого дожидає,

Його чекає, у надіях живучи.


Я помолюсь за тебе,мій солдате,

Хай Бог оберігає у біді,

Бо на війні таких, як ти багато

І всі вони герої молоді.


Тобі, солдате, я завдячую життям.

Настане мир, ви цього

дочекайтесь!

Одного лиш ми просимо усі:

«Додому, рідні, ви живими повертайтесь!»


***


Тату, я чекаю,

Я чекаю на вісточку від тебе.

Лиш вернися живим,

А більшого щастя мені не треба.

В мами сльоза на очах,

Сльоза на очах не висихає.

Біль розриває їй серце,

Бо як жити без тебе не знає.

Молюся я, Боже, допоможи

І мого тата захисти.

Ти захисти його від зла,

Щоб не росла я сирота.

Бо хто поцілує, приголубить,

пригорне донечку свою?

Вернися, тату, я благаю!

Я на колінах Господа прошу.

Ти знаєш, тату, як мені тебе

не вистачає...

Ти знаєш, тату, як сильно тебе

я люблю.

І нічого в світі мені не потрібно

Лиш би голос твій чути,

І ласку відчути твою.

Діана Яцишин,
учениця 10-А  класу
Монастириської ЗОШ
І-ІІІ ступенів.
 

Повернутися
19.03.2015
Категорія: Наголос
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.