ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №59

Чи можна жити по-новому, роблячи усе по-старому? Ми намагаємося шукати, чекати, просити змін,  рідко при цьому будучи насправді готовими до них… Не вірите?

Чи не кожному з нас доводилося хоч раз практикувати так званий закон Калі — персонажа із «Пустелі й пущі» Генрика Сенкевича, котрому належить знакова цитата: «Якщо Калі краде корову, то це добро, а якщо в Калі крадуть корову, то це зло».

Сміття, звісно ж, треба сортувати, це і дитині зрозуміло, але що мені, з одною пляшкою щоразу надвір з 9-го поверху бігати? Корупція-це зло, але ж чим тратити кілька днів на довідки для медогляду, краще лікарю «підмазати», а за той час щось корисне зробити…

У машині слід пристібатися ременем. Дорогу переходити тільки на зелене. На вибори ходити обов’язково.

Хоч з одним з цих тверджень ви не згідні? Хоч одне з цих тверджень ви не порушили?

Ось вона, епічної висоти і товщини стіна, котра з народження відділяє нас від так званих «інших». Ось я, ось всі інші. «Я» і «інші» - поняття безкінечно різні. Я спізнююся на роботу, яка дає мені можливість робити світ кращим, тому я перевищу швидкість, а інші нехай… Та, зрештою, що мені до інших?

А те, що…

Один чоловік вирішив змінити світ. Але світ такий великий, а він такий маленький. Тоді він вирішив змінити своє місто. Але місто таке велике, а він... Тоді він вирішив змінити свою сім’ю. Але й сім’я чомусь залишилася такою ж… І він почав просити:  «Господи, я не хочу міняти нічого навколо! Я хочу змінити тільки самого себе! Дозволь мені зробити це!». Тоді Бог відповів йому: «Тепер у тебе немає на це часу. Потрібно було подумати про це спочатку…»


Повернутися
13.03.2016
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.