АНЕКДОТИ №59

80-річному дідусю, який давно нічого не чує, лікар поставив слуховий апарат. Через місяць дідусь прийшов до лікаря на контроль.

— Напевно ваша сім’я у захваті, що ви знову чуєте?

— Я ще нічого їм не сказав, зате вже тричі довелося виправити заповіт.

* * *

У лікарню привозять чоловіка з травмою голови. Сестра заповнює карту, запитує:

— Одружений?

— Ні, це я під машину потрапив.

* * *

Склероз вніс у життя пенсіонера Івана Івановича приємну новизну. Щоранку він прокидається з новою дружиною, не здогадуючись, що це добре забута стара.

* * *

П’яний чоловік приходить додому о 3-й ночі. Дружина починає бити його по голові сковорідкою,

— Ось тобі — година, ось тобі — дві, ось тобі — три!

Чоловік із полегшенням:

— Добре, що о 24-й не прийшов!

* * *

— Як справи у вашого племінника Яші?

— Краще не питайте! Такий ледар, такий ледар! Уявляєте, на вагітній одружився, аби самому нічого робити не довелося!

* * *

Після того як дід із першого разу задув усі 90 свічок, родичі зрозуміли, шо двокімнатна квартира цього року їм не світить.

— Знаєш, Мойша, якщо вже вибирати між Паркінсоном і Альцгеймером, я б вибрав Паркінсона.

— Чому?

— Краще пролити на себе трохи горілки, ніж забути, куди ти поставив цілу пляшку!

Теща починає лаятися із зятем. Зять, киваючи на рушницю, що висить на стіні:

— Мамо, прошу, не доводьте цей спектакль до третього акту.

* * *

На прийомі у терапевта.

— Лікарю, ліки, які ви мені прописали, допомогли. Ви просто чарівник.

— Чарівник — аптекар, а не я. Замість рецепта я вам дав папірець, на якому ручку розписував.

* * *

— Товаришу майор, у вас черевики різні — один чорний, інший коричневий, ви б сходили додому, перевзулися!

— Та я вже ходив — там те саме!

 


Повернутися
13.03.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...