Вишиваний… мир!

Мир… Мабуть, ще ніколи ми не знали справжньої ціни цього слова. Ще ніколи так багато про нього не говорили і так щиро його не просили. У магазинах, маршрутках, церквах та на засіданнях Верховної Ради говорять про мир. Дорослі, відклавши щоденні клопоти про хліб насущний, у молитві просять миру, діти замість новомодних ґаджетів та іграшок просять миру…   Той, хто сказав, що діти ще малі й знаходяться осторонь подій, які відбуваються нині  в Україні, глибоко помиляється. Навіть найбільш юні українці й україночки за за останній рік уже встигли подорослішати. Сезон юнацької мудрості та дитячих надій уже розпочався…

«Я дуже хочу, аби війна нарешті закінчилася», «Прагну миру на Землі і спокійного неба над головою», «Господи, дай миру рідній Україні, миру та спокою», -  такі прохання лунали з вуст учнів  Горішньослобідської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Там відбувся захід «…Наречемось України вірними синами”, під час якого учні виклали з вишиваних рушників слово «Мир». Кажуть, що коли у Бога  про щось щиро просять діти, Він неодмінно допоможе. Ми віримо…

Цього дня, розповідає директор школи Марія Било, у навчальному закладі також відбулися так звані уроки мужності: учням нагадали  про звитягу та подвиг нинішніх героїв – учасників АТО. У стінах школи лунали пісні про силу та мужність нашого народу,

Цікаві відео та насичені презентації стали чудовим супроводом для слів творчих номерів свята.  Флешмоб, виконаний учнями  школи, знайшов відголосок у серцях усіх присутніх. Усе це, пояснили вихованці та педагоги школи, заради правди, волі та краси нашої України. І безперечно – заради миру. Головне, щоб це страшне лихо закінчилося. Тоді можна і любити, і жити спокійно, і планувати майбутнє, будувати будинки, садити дерева. Та що там дерева. Цілі сади, ліси! Головне — щоб МИР… Головне, щоб життя…

 
 

Повернутися
19.03.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.