АНЕКДОТИ №58

 Дві санітарки розмовляють у пологовому будинку:

— Хто це так плаче? Чи не та трійня, що народилася сьогодні вночі?

— Ні, це їхній батько в коридорі!

* * *

— Люба, летів до тебе на крилах любові!

— Три дні?

— Зносило вітром.

* * *

Суддя звертається до присутніх у залі:

— Тиша! Попереджаю, що якщо хтось ще раз скаже «Суддю геть», той піде на вулицю.

Через деякий час лунає голос: «Суддю геть!»

Суддя:

— Обвинувачений, вас це не стосується.

* * *

Дві дівчинки в дитячому садку. Одна хвалиться іншій:

— А в нас новий тато!

— А як його звати?

— Сергій Степанович.

— Петров?

— Да-а.

— А, цей — хороший! Він був у нас татом минулого року!

Теща вовтузиться біля машини перед будинком. Зять із вікна:

— Мамо, куди це ви зібралися?

— На цвинтар, синку.

— А хто машину потім додому прижене?

* * *

— Фімо, а що ти скажеш про таку мудрість: «Щасливий не той, у кого все є, а той, у кого немає нічого зайвого»?

— Моня, я з нею абсолютно згоден! Якщо з мого життя прибрати тещу, начальника та податкову інспекцію, я таки буду щасливий!

* * *

Чим тихіший вир, тим професійніші в ньому чорти.

* * *

На Водохреще біля ополонки.

— Ну що, чоловіки, вип’ємо для хоробрості?

— Ні! Пам’ятаєш, минулого разу Серьога пірнув п’яний, а виринув тверезий. Пляшка горілки — собаці під хвіст!

 


Повернутися
06.03.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...