АНЕКДОТИ №58

 Дві санітарки розмовляють у пологовому будинку:

— Хто це так плаче? Чи не та трійня, що народилася сьогодні вночі?

— Ні, це їхній батько в коридорі!

* * *

— Люба, летів до тебе на крилах любові!

— Три дні?

— Зносило вітром.

* * *

Суддя звертається до присутніх у залі:

— Тиша! Попереджаю, що якщо хтось ще раз скаже «Суддю геть», той піде на вулицю.

Через деякий час лунає голос: «Суддю геть!»

Суддя:

— Обвинувачений, вас це не стосується.

* * *

Дві дівчинки в дитячому садку. Одна хвалиться іншій:

— А в нас новий тато!

— А як його звати?

— Сергій Степанович.

— Петров?

— Да-а.

— А, цей — хороший! Він був у нас татом минулого року!

Теща вовтузиться біля машини перед будинком. Зять із вікна:

— Мамо, куди це ви зібралися?

— На цвинтар, синку.

— А хто машину потім додому прижене?

* * *

— Фімо, а що ти скажеш про таку мудрість: «Щасливий не той, у кого все є, а той, у кого немає нічого зайвого»?

— Моня, я з нею абсолютно згоден! Якщо з мого життя прибрати тещу, начальника та податкову інспекцію, я таки буду щасливий!

* * *

Чим тихіший вир, тим професійніші в ньому чорти.

* * *

На Водохреще біля ополонки.

— Ну що, чоловіки, вип’ємо для хоробрості?

— Ні! Пам’ятаєш, минулого разу Серьога пірнув п’яний, а виринув тверезий. Пляшка горілки — собаці під хвіст!

 


Повернутися
06.03.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.